— Вода при тобі. Маєш право на півсклянки.
— Дуже тепла. Наче помиї!
— Іншої нема, — сказав Павел і, не зводячи очей з Альвареса, поспитав: — Слухай, хіба в тебе немає дружини, дітей?
Подумавши, той відповів:
— Такому бурлаці сім"я ні до чого.
— Так і житимеш, поки й віку твого?
Похнюпивши голову, Альварес махнув рукою:
— Про сім"ю вже пізно думати.
І знову заплющив очі. З грудей йому вихопилось тяжке зітхання.
Можливо, Павел і далі б розпитував, коли раптом спостеріг, що на узліссі загойдались чагарі. Він завмер, не зводячи погляду з того місця. «Мабуть, хижак пантрує!» Але цю мить звідти виліз тубілець, нерішуче ступив крок-другий, підозріливо озирнувся й знову шаснув у кущі. Він був високий і кремезний, голий до пояса — в самому набедреникові. У руках стискав лук і сагайдак із стрілами.
За кілька хвилин тубілець знову виринув з чагарів. Сонце залило його чорну, мов змащену дьогтем, поставу. Він покрутив головою на всі боки, потім нерішуче став і пригнувсь. Тепер Павел роздивився його краще. У волоссі в негра стримів цілий сніп пір"я. На руках і ногах блищали металеві браслети.
Зробивши кілька стрибків, негр знову зупинився й заходивсь розглядатися по узліссі.
Географові конче потрібно було знайти саме таку людину, бо тільки тутешній житель міг розповісти, в якому напрямку слід шукати найближче селище й де пролягає головна дорога вглиб материка.
Тубілець стояв і сторожко наслухав. Він раз у раз повертав голову, й погляд його неспокійно обмацував кожне дерево й кущик довкола.
Павел не зводив з нього очей. Альварес хропів, тож Павлові довелось підповзти й розтермосити його.
— Якийсь тубілець вийшов з лісу! — шепнув португальцеві на вухо Балканов.
Альварес хутко підвівсь і занишпорив очицями:
— Де той дикун?
— Не дикун, а звичайна людина! — виправні) його Павел. — Онде, навпроти.
Альварес нарешті помітив негра.
ebooksa