— Навіщо вождь прогнав чаклуна? — поспитав Павел в негреняти.
— Чаклун не роби добре заклинання. Залишив злого духа в тютюні! — відповів стривожений Домбо.
— Це все дурниці, друже, — заперечив географ. — Чаклун тут не винний. Тютюнець у мене лихий! Бенгас досі не палив такого лютого, через те й похлинувся.
Домбо не заперечував:
— Чаклун — погано людина! Він не люби гамбу. Нехай тепер гуляй надворі!
— Коли так, то й так, — погодився Павел і хитро підморгнув до хлопця.
Домбо й собі підморгнув одним оком, як навчав його колись Гонсалві. Друзі зрозуміли один одного й без слів.
Після цієї невеликої притичини всі знову повсідались навколо мережаної рогожі. Добрий гумор повернувся й до вождя. Він помалу тяг пальмове вино й щось обмірковував. Негритянки метушились біля «столу», але господар жодного разу й не глянув у їхній бік. Вони жваво перешіптувались, стримано всміхалися, вибігали надвір і знову повертались.
Після пальмового вина дівчата принесли кожному по кілька перепічок з таро[46], а у великій череп"яній мисці — якусь печеню. Спочатку Павел подумав, що то засмажена на рожні коза, але, вдивившись у грізно вишкірену пащу, збагнув: собака! Його охопила така гидливість, аж занудило, Але чемність і ввічливість вимагали терпіння. А тут ще як на жарт розбурхався голодний шлунок.
Спостережливе око негреняти помітило кислий вираз Павлового обличчя.
— О гамба! Собака — дуже смачно! — шепнуло воно Павлові на вухо.
— Та хай йому грець! Подивись-но, який він паскудний! Досить з мене й перепічки з таро…
— Смачно, гамба! Куштуй! — настиралось негреня.
Але географ похитав головою. Цей час чорна красуня прошерхотіла повз них новенькими хутряними фартушками й поставила перед географом череп"яну тацю з двома засмаженими курками.
Павел відламав курячу ніжку з рум"яною шкіркою й хитро примружив око.
— Поступаюся тобі своєю порцією собачини, — шепнув він хлопцеві. — А мені куди більше смакує вгодована курка, аніж кощавий пес!
— Е-е, наші собаки — дуже смачно! — заперечив Домбо.
Та коли географ простяг йому одну курочку, негреня радісно гукнуло:
— Ой гамба, добре! Гамба дуже добре!..
Після вечері молоді негритянки поприбирали посуд, винесли надвір і витрусили рогожку, замели підлогу звірячими хвостами, а тоді знову поставили перед гостями келихи з вином. Усі мовчали. Бенгас палив люльку, а його радники жували бетель. Від цієї жуйки все у роті хутко стає яскраво-червоне. Павел і собі скрутив цигарку. А в голові вкотре заснувалася думка про таємничу білу людину з країни гаубау. Отже, досі все йшло гаразд. Але попереду ще довга путь. Хто може сказати, що їх чекає?
ebooksa