— А чим же палив цигарка?
Географ спробував пояснити йому, як грубе еліптичне скельце збирає сонячні промені в пучок, нагріває соломинку, й від високої температури соломинка спалахує. Але бідолашне негреня нічого не могло збагнути. Воно й далі торочило, що географ своїм чарівним круглим скельцем зняв з неба сонце. Однак Балканову не хотілося вводити малого в оману.
— Ось я зараз підпалю лупою ще один пальмовий листок. А ти пантруй сонце! Ніхто в світі не може його й поворухнути!
Пальмовий листок зайнявся й згорів на очах у Домба, але цього разу негреня знайшло інше пояснення: географ зняв не все сонце, а тільки урвав маленький шматочок його, аби лиш вистачило підпалити листок.
Певно, Павел і далі вів би свій урок фізики, та раптом помітив обіч себе кілька тіней. Підвівши голову, уздрів вождя разом зі старійшинами. Кощавий дідок заходився вистукувати по тиковці й вихилятися на всі боки, його жваві хитрі оченята гарячково блищали.
Тубільці несміливо, здалеку зазирали Павлові в руки. Він збагнув, що їм кортить побачити «чудодійне кресало». Витягши лупу, поклав її на табакерку. Скло проти сонця блиснуло, й негри злякано відсахнулись. Але за мить знову попідходили й, ставши навшпиньки, намагались якнайкраще роздивитись те страхіття.
Тепер географ вирішив остаточно їх ошелешити й підпалив цілий оберемок сухого пальмового листя.
Дико заверещавши, негри відступили ще два кроки назад. Таємниче шепотіння линуло з вуст у вуста. Миршавенький дідок з тиковкою впав навколішки й тричі тицьнувсь лобом об дерев"яну голову антилопи. Потім хутенько схопивсь на ноги, кудись метнувся й незабаром приніс маленький кошичок з пальмової кори. Він упхнув у нього жменьку камінчиків, кукурудзяних зернят, черепашок та мушлічок, а в тиковку поклав два риб"ячих хребти й кілька пташиних кісточок та цурок. Потім заметушився, заторохкотів кошичком і тиковкою, оббіг навколо бранців, знову клякнув, тицьнувсь головою об дерев"яну голову антилопи, а тоді тоскно заквилив, обличчя йому ще дужче потемнішало, а очі наллялися слізьми. «Це, певно, чаклун племені! Робить заклинання!»— здогадався Павел. Старий знову підстрибнув і заторохкотів кошичком та тиковкою. Потім поставив кошик перед географом, а сам узявся викаблучуватись і заламувати миршаві руки, брязкаючи тиковкою.
Балканов нетерпеливо чекав, коли нарешті скінчиться шалений танок чаклуна, але з усього було видно, що це триватиме до глупої ночі. Тому вирішив покепкувати з дідугана. Взяв лупу й наставив її на кошичок. Спочатку суха кора залущала, закуріла, потім зайнялась, і за хвилину-другу від чаклунського причандалля лишилась тільки купка попелу.
— Тала Монгонго! — пронизливо заверещав чаклун, і, сіпаючись усім тілом, нестямно втупився в попіл, його оченята щораз дужче витріщались, і він упав під ноги вождеві.
Старійшини перезирнулися й заходились цюкати об лоби списами. Тільки вождь і досі тримався. Глянувши холодними очима на жерця, який здригався від плачу, він ухопив його попід пахви й помаленьку турнув геть, ще й рукою махнув услід. Кощавий дідок нерішуче ступив крок уперед, злякано блимаючи, потому вхопив свою тиковку й дременув за хатину. Мабуть, йому вперше доводилося зустрітись із людиною, котра якимось блискальцем змогла силу його чарівного кошичка.
За палац вождеві правила звичайна собі хатина з круглою долівкою та вшитими з очерету й бамбука стінами під конічною стріхою з пальмового листя. Коротше кажучи, вона майже нічим не різнилась від інших осель, хіба що була трохи просторіша. Частину долівки вкривали добре видублені шкури левів та леопардів. За звичаями племені, хатину дозволялося застеляти лише хутрами власноручно впольованих тварин. На рогожках, складених опріч, лежало ще п"ять чи шість леопардових шкур. Із середньої сохи, яка підпирала бантини, звисала голова антилопи, вистругана з гарного червоного дерева. На низенькому миснику вишикувались рядками різні ритуальні келихи з яскравим орнаментом, череп"яні миски, горнятка. На кожному розі висіла якась річ: марімба, бамбукова або очеретяна сопілка, асагей з відшліфованим держаком, бойова сурма зі слонячого ікла, обрядова маска, сагайдак із стрілами, бамбуковий лук тощо.
Все це побачив Павел, увійшовши до хатини, його запросив у гості вождь племені як великого чарівника з «острова білих людей». Павел усівсь на м"якому леопардовому хутрі. Поруч, підібгавши ноги, вмостилися старійшини. Тільки чаклун і досі кружляв навколо того місця, де згорів його всемогутній кошичок. Домбо вдячно горнувся до свого рятівника. Він теж нарешті повірив, що їх не збираються вбивати.
Географ уважно роздивлявся хатину зсередини й думав про те, що досі жодному мандрівникові не щастило вивчити побут тубільців, їхнє мистецтво, на власні очі побачити оздобу тубільної оселі. Тільки небагатьом сміливцям таланило дістатися до глибинних теренів Африки, проте ніхто ще не продемонстрував світові таких чудових ритуальних келихів, розмальованих мисок та дерев"яних різьбярських витворів, таких, як хоча б оті антилоп"ячі голови. Все це спростовувало твердження деяких вчених, буцімто тут мешкають племена дикунів-людожерів, що не мають ніякої культури.
Старійшини тихо перемовлялись, певно, про щось сперечаючись. Дідусь із молотком раз у раз прохоплювався писклявим голосом.
Сонце заходило. Знадвору біля дверей розіклали ватру. Вождь сів на своє низеньке ліжко з хутра й теж підібгав ноги. З його виду ні на мить не сходила приязна усмішка. Посидівши деякий час мовчки, він тихенько засурмив у ріг. Запала мертва тиша. Тоді господар звернувся до Домба якоюсь незрозумілою мовою. Кілька хвилин вони наче перемовлялися де словами, а де й на мигах. Нарешті, здається, порозумілись. Вождь усміхнувсь, а Домбо радісно гукнув географові:
— Гамба, вождь розумій мова бігів! Він бував у наша країна і вбивай один гумба-гумба! У бігів перейняв таємниця, як обробляй залізо! Інші не знають мова. Тільки вождь Бенгас знай мова бігів!
— Це ж чудово, друже! — зрадів і географ. — Поспитай-но в Бенгаса, за віщо вони хотіли нас повбивати.
Домбо переклав запитання вождеві, але вождь скривився, чоло йому насупилось, і він заходився щось сердито говорити, раз у раз киваючи на голову антилопи, що висіла на стовпі.
— Антилопа охороняй плем"я Бенгаса від злий дух, — переказав Домбо. — І не тільки охороняй. Від антилопи починався родовід племені.
ebooksa