— Тоді не дивно, що він підроблений. Вранці ваш хазяїн купив у нас десяток таких, — гигикнув залізничник.
— Десяток чого? — не збагнув помічник.
— Підроблених квитків.
— Навіщо? — здивувався той. Усмішка його згасла і сповзла ліворуч.
— Аби дати їх вам. Аби вас спочатку вибатькували, що я й роблю, — це по-перше, а по-друге, аби злупити з вас штраф.
— За що? — не вкладалося помічникові у голові. — У мене й так мало грошей!
— Бо то паскудство — їздити з фальшивим квитком, — відповів контролер.
— Та ви ж самі їх підробляєте!..
— Мусимо. Бо ще не перевелися негідники, які їздять із підробленими квитками. Гадаєте, дуже велика втіха — цілий день підробляти квитки?
— Ви краще б перони мили.
— Не розпатякуйте. Платіть штраф! З вас тридцять франків.
— Такого не може бути, — ще опирався помічник. — Коли немає квитка, беруть дванадцять франків.
— Їздити з фальшивим квитком — куди більше порушення. Платіть, бо гукну собаку.
— Він не прибіжить, — сказав помічник.
— Атож, — погодився залізничник. — Зате як крикну, то вам і вуха позакладає.
Помічник глипнув на його похмуре виснажене обличчя, і той відповів йому ядучим поглядом.
— У мене зовсім мало грошей, — пробелькотів помічник.
— І в мене мало, — відповів службовець. — Платіть!
— Він дає мені тільки п’ятдесят франків денно, — поскаржився помічник. — Я й поїсти не маю за що…
Залізничник насунув на очі дашок кашкета і ніби синьою шторкою прикрив ним свій сірий вид.
ebooksa