— Вчора брат приніс додому аж три таких, — солодкаво посміхнулася продавщиця. — Покуштуйте ось перчинку.
Вона простягла хазяїнові зерня, і той зовсім не помітив, що то отруйне зерня гвоздики. І гадки про те не маючи, він вкинув його до рота й проковтнув.
А продавщиця перцю пішла геть.
— Куди? — отетерів хазяїн. — А сходи?
— Ах, ах, ах! — в’їдливо відказала дівчина.
Тим часом на хазяїна подіяла сильна отрута, і він забігав довкруги будинку. Продавщиця перцю дивилася на нього, спершись на хвіртку.
Коли хазяїн утретє оббігав будинок, вона піднесла руку, аби привернути його увагу, і зачекала, коли він знову гляне в її бік.
На четвертому колі саме так і сталося, хоча хазяїн бігав щораз швидше. Тоді вона задерла плісировану спідницю й навіть здалеку побачила, як його обличчя стало спершу темно-синім, потім чорним, а далі налилося кров’ю. Не в змозі відірвати очі від того, що показувала йому дівчина, хазяїн перечепився через поливний шланг, яким послуговувався, щоб топити пацюків, і бебехнув обличчям на каменюку, що вгрузла йому саме проміж вилиць — в носа й щелепи. Його ноги все ще смикалися, шкрябаючи землю й риючи два рівчаки; черевики протиралися дедалі більше, і в рівчаках з’явилися сліди грубих пальців, що силкувались утримати на ногах шкарпетки.
Продавщиця хряснула хвірткою і пішла далі, глузливо майнувши китицею шапочки.
Помічник марно намагався відчинити вагонні двері. У потязі нічим було дихати, стояла задуха, і, виходячи з вагонів, пасажири ловили нежить. Воно й не дивно: машиністів брат мав з цього зиск — торгував носовичками.
Помічник цілий день тяжко працював, і, хоч здобув геть мізерний вилов, серце йому розпирала радість: він надумав сьогодні вбити хазяїна. Нарешті йому пощастило розсунути стулки дверей, торсаючи їх угору-вниз, — він здогадався, що начальник у форменому кашкеті, щоб зробити йому капость, поставив їх боком. Радий, що зумів не вклепатись у халепу, помічник легко вискочив на перон і пошпортався в кишені. Він зразу намацав шматок гофрованого картону, що його мав показати контролерові, і, не барячись, попростував до виходу, де знову стояв чоловічок, у якому він упізнав учорашнього залізничника.
— Мій квиток підроблений… — промовив помічник.
— Он як! — сказав той. — Покажіть…
Помічник простяг квитка, службовець узяв і почав так пильно його розглядати, аж кашкет зсунувся й наліз на вуха.
— Ловко підроблено, — зауважив контролер.
— Авжеж, за винятком того, що він з картону, а не з дерева.
— Хіба? — здивовано мугикнув чоловічок. — Зроду не повірив би, що він не з дерева… звісно, якби не знав, що він з картону.
— І, уявіть собі, хазяїн дав мені його за справжній, — мовив помічник.
— Справжній коштує всього дванадцять франків, — відказав контролер. — За ці він платись набагато більше.
— Скільки ж? — поцікавився помічник.
ebooksa