Звірятко вже не лизало помічника. На світло-сірому тлі землі виднілися його вузький писок, гострі вуха й жовтаві очі з холодними вогниками. Звірятко крутилося, вмощуючись зручніше, і нарешті вгамувалося, уткнувши ніс у його стегно.
— Мені холодно, — прошепотів помічник.
Він безгучно заридав. Його сльози скрапували на солому, з якої здіймалася легка пара, розмиваючи обриси всіх предметів.
— Розбуди мене завтра рано, — попрохав помічник. — Треба віднести йому ті три марки. Хоча б він не дав мені знову підробленого квитка на потяг.
Тут почувся далекий гамір, потім — пронизливий писк і дрібне тупотіння лапок.
— О-о-о!.. — простогнав помічник. — Почалося! Знову він за щурів узявся! Як я хотів би, щоб він сам став щуром. Я власними руками тримав би шланга. Сподіваюся, завтра ввечері він сплатить мені п’ятдесят франків. Як хочеться їсти!.. Оце з’їв би навіть живого щура…
Тримаючись за живіт, помічник усе плакав і плакав… Та згодом його схлипування порідшали, як у вимкнутого двигуна, скарлючене тіло трохи розпросталося. Він заснув, вистромивши ноги з буди й поклавши голову на смердючу підстилку. В його порожньому животі бурчало так, наче там перекочувалася рінь.
Плазуючи по кімнаті, хазяїн почув знайомі співучі заклики продавщиці перцю, яка йшла дорогою. Він підвівся, допевнився, що може й ходити, кинувся до передпокою і зумисне брутально розчахнув двері. Ставши на терасі, він задивився на молоду дівчину, яка підходила все ближче. На ній була звичайна форма: коротенька плісирована спідничка, що ледь прикривала стегна, шкарпетки в червону й синю смужку та кофтинка болеро з глибоким викотом. Була на ній і бавовняна шапочка в червону й білу смужку, — така форма усталилася з легкої руки торговок перцем з острова Святого Маврикія.
Хазяїн поманив дівчину, і та пішла доріжкою до його дому. Тим часом він зійшов сходами їй назустріч.
— День добрий, — сказав хазяїн. — Я хотів би перцю.
— Скільки зернят? — облудно посміхнулася дівчина.
Вона його терпіти не могла.
Її чорні коси й матова шкіра подіяли на хазяїна, як склянка холодної води, зненацька вилита в матню (а це, повірте, дуже гостре відчуття!).
— Підніміться сходами, і я скажу вам скільки.
— А ви стоятимете внизу і заглядатимете мені під спідницю. Ото й уся торгівля, чи не так?
— Атож, — пустивши слину, визнав хазяїн і простяг до неї руки.
— Спочатку заплатіть за перець, — відказала дівчина.
— Скільки? — запитав хазяїн.
— По сто франків за зернятко. Одне можете покуштувати.
— А підніметеся сходами? — промурмотів хазяїн. — Я дам вам занзибарських марок.
ebooksa