— Заходьте, куме, ви тут удома. Гляньте на свого хрещеника, карапузика мулатика.
На мулата скидався і полковник. Але в цих краях люди якщо й поділялися на касти, то лише на багатих і бідних: для плантатора байдуже, що ти білий, куди краще бути чорнющим, як полковник Жозе Ніке, навіть хизуватися кольором своєї шкіри. «Негр Зе Ніке! Красень і мільйонер!» — рекомендував той себе, гарцюючи на білому в яблуках коні і помахуючи плетеним гарапником із срібним пужалном. Між двома сафрами полковник Робустіано підніс падре Маріано Бастосу, настоятелеві собору Святого Жорже, багаті дари на вівтар небесного воїна, і не менш щедрий дар батькові Аролу в капище Ошоссі, володаря природи. Хай ці двоє, святий і поганський божок, розподіляють дощі по-розумному, щоб какаові саджанці розвивалися без усякої напасті й давали рясний урожай. Прохання вчасне й доречне: у верхів’ях річки Кобрас розверзлися безодні небесні.
Полковник скинув плаща з каптуром і поклав сушитися на валун біля горна. Ну й погодка, бодай тобі пусто!
— Знаю вже цю добру вість, заїхав провідати куму. Як там вона?
— Рада-радісінька, все сміється.
Приїхати кум обіцяв давно. Повертаючи гроші, позичені в полковника на кузню, невеличкими сумами з дозволу великодушного кредитора («Не спіши, Факеле, не горить», — приказував той щоразу), Факел попереджав:
— Як одружуся, то попрошу вас і дону Ізабел охрестити мого первістка.
— Залюбки, Факеле, залюбки.
Негр свою обіцянку виконав. І хоч не одружився, але обрав собі пару, що майже те саме. Коли Діва завагітніла, Факел сказав полковникові:
— Я, полковнику, женився, і хрещеника вже вам замовив. — Скалозуб і хвалько, негр додав: — Я завжди додержую слова.
Атож, він додержав слова, і свідок цьому гамак. Він і Діва поводились як пара юних закоханих: якщо сварка чи суперечка, то без крику, тільки губи копилять; ходять, побравшись за руки, завжди веселі, не наговоряться, не націлуються. Він називав її «моя ти негритяночко», а вона його «білявенький мій». Схиляла голівку на його широкі чорні груди, а він ніжно торкався долонею її живота. Дитини нетерпляче чекали обоє.
Аж ось одного ранку в ковалевій оселі зчинився переполох. Ще вночі, коли почалися перейми, Факел узяв півня, заздалегідь прив’язаного у дворику до гуаяви, і приніс його в жертву, а тоді пішов по Збуй-Вік.
Невдовзі хату заповнили родичі: Ванже, Ліа й Динора. Живіт у Динорй був такий великий, що можна було сподіватись двійнят. Спочатку Кастор опирався, йому хотілося бути біля Діви, що лежала на маті. Коли зойки припинялися, він усміхався породіллі, як справдешня баба— пупорізка.
— Геть звідси! — скомандувала Збуй-Вік, випихаючи негра надвір. — Піди помолись своїм богам. — Слово повитухи закон, треба коритись.
Факел сів у капищі й став чекати, аж тремтячи з нетерпіння. Горюха й Дамка вляглися біля його ніг, збуджені, як і він: ніздрі тріпочуть, вуха нашорошені, очі втуплені в хазяїна. Має статися щось важливе, вони це відчували.
Почувши дитячий крик, Кастор підхопився і вихором кинувся в хату. Збуй-Вік тримала новонародженого на руках і виставляла крихітне закривавлене тільце на вранішнє світло, щоб його бачили всі: Факел і Діва, Ванже, Ліа й вагітна Динора. Серце у Факела шалено закалатало, очі обпекло сльозами. Сліз у нього ще не бачив ніхто. Навіть тоді, як на початку зими надійшла запізніла звістка про смерть його дядька Кристована Абдуїна, коваля і жерця. Кастор тільки й сказав Діві: якщо буде хлопчик, назвемо його Кристованом на честь мого дядька, який мене виростив; а якщо дівчинка, то вибереш ім’я сама.
Того ж таки дня через погонича Ромеу да Луза Факел передав новину полковникові Робустіано де Араужо на фазенду Санта-Маріана:
— Не забудь сказати полковникові, що народився його хрещеник.
Ромеу да Луз прийшов до кузні разом із Жерино провідати Діву й поглянути на Факелового сина. Зилда принесла дитячу сорочечку й пінетки власного виробу. Фадул дістав із сховку і почепив на шию Кристованові — проти пристріту — ланцюжок з крихітним золотим амулетом. Одними з перших з’явилися Бастіан да Роза та Абігайл, у якої теж круглився живіт; хоч вона зайшла у тяж раніше, але розродилася через три дні після Діви.
— Якщо народиться дівчинка, — вирішив каменяр, — то нехай попаруються, коли виростуть.
ebooksa