— Ану цить! — звеліла місіс Бейлок, виходячи зі своєї кімнати. — Це господар.
Собака враз угамувався, і атмосфера розрядилась. Місіс Бейлок сягнула рукою до вимикача, і в коридорі спалахнуло світло. Торн стояв затамувавши віддих і не зводив очей із собаки.
— Що… це… таке? — видушив він із себе.
— Де, сер? — спитала місіс Бейлок так, наче нічого й не сталося.
— Оцей собака…
— По-моєму, це вівчарка. Гарний, правда ж? Ми знайшли його в лісі.
Собака, несподівано посумирнівши, влігся біля її ніг.
— Хто дозволив?..
— Я подумала, що в домі не завадить сторожовий собака, та й хлопчик уже полюбив його.
Торн так і стояв, притисшись до стіни, і його ще й досі тіпало, отож місіс Бейлок не стримала своєї цікавості й запитала:
— Він налякав вас, так?
— Так.
— Ось бачите, який добрий собака. Я хочу сказати — як сторож. Запевняю вас, ви ще подякуєте мені за нього, коли поїдете.
— Куди я поїду? — спитав Торн.
— Хіба ви не збираєтеся до Саудівської Аравії?
— Звідки це вам відомо?
Жінка знизала плечима.
— Я не знала, що це така таємниця.
— Я ні з ким не ділився своїми планами.
— Місіс Гортон мені сказала.