— Запитай її сам, коли зустрінеш! — крикнула Нен і хряснула дверима.
Наступного дня Гордон роздобув дозвіл, купив каблучки і призначив день весілля — рівно через два тижні. Ці два тижні були найщасливішими у його житті. Вдень він працював (він був інженер-конструктор), а коли після роботи вертався додому, Нен чекала його зі смачним обідом у чисто прибраній квартирі. Після обіду вони гуляли, ходили в кіно або до друзів, а повернувшись додому, кохалися, і досить-таки невправно. Гордон не мав жодного досвіду і не визнавав ніяких сексуальних витівок. Його майже не хвилювала згадка про білого собаку. Він пишався тим, що був стовідсотковим раціоналістом, і вважав, що нераціонально цікавитися таємницями. Він не любив говорити про сни, привидів, летючі тарілки та релігію. «Не має значення, існує все це чи ні, — казав він. — Воно не пов’язане з тими правилами, за якими ми живемо. Таємниці виникають тоді, коли люди забивають собі голову усякою нісенітницею». Якось у розмові з ним хтось зауважив: «Але ж виникнення життя — це також таємниця». — «Я знаю, — відповів він. — І це теж не має ніякого значення. Чому я повинен хвилюватися з приводу того, як виникло життя? Коли я знаю, яке воно зараз, то я знаю цілком досить». Така позиція дозволила йому викинути з пам’яті всяку згадку про білого собаку, особливо коли він дізнався, що Клер не потерпіла. Вона розійшлася з Гібсоном і тепер часто бачилася з Кеннетом.
Одного дня Нен сказала:
— Завтра переддень нашого весілля, чи не так?
— Так. То й що?
— Майбутні чоловік і дружина не повинні бути разом у ніч напередодні шлюбу.
— Я цього не знав.
— А я вважала тебе прихильником традицій.
— Я шаную закони. А традиції мене не обходять.
— Ну, а жінки більше шанують традиції, ніж закони.
— Отже, згідно з твоїми традиціями, я маю провести ніч у готелі?
— Авжеж.
— Ти не була такою пуританкою тієї ночі, коли я привів тебе сюди.
— Непорядно з твого боку нагадувати мені про це, — тихо промовила Нен.
— Пробач, — сказав Гордон. — Це справді непорядно. Я піду до готелю.
Наступного вечора Гордон замовив номер у готелі, а що була тільки десята година, то він пішов до бару, де сподівався зустрітися з друзями. За одним із столиків сиділи Клер і Кеннет з якимсь худорлявим молодиком, що його Гордон раніше не бачив. Клер усміхнулась до нього. Вона втратила свою самовпевнену юну граційність і перетворилася на дорослу й надзвичайно привабливу жінку. Коли Гордон підійшов, Кеннет урвав розмову з молодиком, підхопивсь і з надмірним запалом потис Гордонові руку.
— Гордоне! Гордоне! — вигукував він. — Ти неодмінно повинен познайомитися з містером Мак-Айвером! Ми з Клер зараз ідемо… Містере Мак-Айвер, це той чоловік, про якого я вам казав, єдиний у Шотландії, хто може вам допомогти. На добраніч! Ми з Клер не будемо вам заважати. Вам багато про що треба поговорити… — І притьмом вискочив з бару, тягнучи за собою Клер і аж пирскаючи від сміху.
Гордон і незнайомець зніяковіло дивились один на одного.
— Сідайте, будь ласка, — чемно мовив містер Мак-Айвер. Він говорив з американським акцентом.
— Ви зі Сполучених Штатів, містере Мак-Айвер? — запитав Гордон, сідаючи на стілець.
ebooksa