Фантастика Всесвіту. Випуск 4 ,

Вона випустила мене з ліфта на першому поверсі, сказавши на прощання:

— Вже надто пізно. Ми не можемо повернути назад.

Думаю, вона знову спустилася вниз, бо я її більш ніколи не бачив.

Вночі, мене розбудив вибух; моє ліжко важко гупнуло об стелю. Сонце, яке ще недавно зайшло, знову викотилося з-за обрію. Море затопило місто. Люди, що пережили катастрофу, довго повзали між руїн, рятуючись від землетрусів, обвалів та ураганів. Всі годинники показували різний час, а сонце назавжди спинилося посеред неба. Нарешті все заспокоїлось, і ми почали вивчати нові умови нашого життя. Планета розпалась на кілька частин. Та частина, на якій ми живемо, не обертається. Щоб потішитися темрявою і сяйвом зірок та добре виспатися, доводиться мандрувати на другу половину нашого нового світу, долаючи багато миль, і така ж довга мандрівка чекає на нас, коли запрагнемо сонячного світла. Колишнє життя нелегко буде відновити.

Час від часу за недалеким обрієм я розглядаю інші уламки нашої планети. Схоже на те, що ця катастрофа — прямий наслідок моєї легковажної поради. Це навчить мене тримати язика за зубами. У майбутньому.

Майкл Свонвік[46]

ПОВІЛЬНЕ ЖИТТЯ

Оповідання

_{З англійської переклав Богдан Стасюк}

Різні передумови еволюції призводять до різних форм майбутнього.

Настав Другий космічний вік.

Гагарін, Шепард і Ґленн[47] давно мертві.

Тепер наша черга творити історію.

(Зі спогадів Ліззі О’Браєн)

Дощова крапля почала формуватися на висоті дев’яноста кілометрів над поверхнею Титана. Все розпочалося з незмірно крихітної дрібки толіну[48], що плавала у холодній азотній атмосфері. Молекула за молекулою на ядрі кристалізації осідав діаноацетилен, доки крапля перетворилася на крижинку, одну з мільярдів у хмарі собі подібних.

Тепер подорож могла розпочатися.

Майже рік часу забрало в крижинки, щоб зважитися рушити на двадцять п’ять кілометрів униз, де температура впала настільки, що на кристалику заходився конденсуватись етан. І щойно це почалося, краплина стала блискавично рости.

Її понесло ще нижче.

На висоті сорока кілометрів крапля на якийсь час загубилася в етановій хмарі. Там вона й далі росла. Вряди-годи дощинка зіштовхувалася зі своїми сестрами й подвоювалась у розмірі. Зрештою крапля стала завеликою, щоб її без жодних зусиль носили тихі стратосферні вітри.

Вона зірвалася вниз.