Стояв якийсь низький, глибокий, повільний гул. Так ніби дзвін на потонулій годинниковій вежі терпляче відбивав північ. До Ліззі почало вертатися відчуття простору. Там десь унизу мала бути твердь, на якій росли невидимі квіти, вгорі небо, якщо воно взагалі існувало. І там також плавали квіти. Внизу, в безмежно заглибленому місті, її охопило невимовно спокійне відчуття самої себе. На свідомість нахлинули невідомі почуття, а потім…
«Ти — це я?»
«Ні, — обережно відказала Ліззі, — навряд».
Шалений подив:
«Як на тебе, то ти — не я?»
«Так принаймні мені здається».
«Чому?» Що тут можна було відповісти, тож Ліззі повернулася до початку розмови і пригадала її ще раз, намагаючись прийти до іншого висновку. Але знову наштовхнулася на те «чому?».
«Не знаю», — відповіла вона.
«Чому ні?»
«Не знаю».
Ліззі ще й ще раз верталася до цього сну.
Коли прокинулась, ішов дощ: мжичка із чистого метану з нижнього шару хмар, що розташувалися на висоті п’ятнадцяти кілометрів. Вони собою являли (як стверджувала теорія) конденсат, котрий утворився з вологого повітря над морем. Хмари осідали на горах і змивали з них толін. Саме метан роз’їдав і надавав форми кризі, витинаючи в ній яри та печери.
Лише на Титані у всій Сонячній системі існувало стільки різновидів дощу.
Поки Ліззі спала, море стало ближчим. Тепер воно вигиналося, подібно до обрію, схоже на величезну чорну посмішку. Ще трохи, й треба буде починати спуск. Оглядаючи стропи, вона ввімкнула телеметрію, щоб перевірити, чим займається решта.
«Камбала» й досі виписувала кола в темному морі, намагаючись дістатися далекого дна. Консуела чвалала своїм п’ятикілометровим слідом назад до посадкового модуля «Гаррі Стаббз»[51], а Алан відповідав на чергову порцію комп’ютерної пошти.
— Modelos de la evoluciуn de Titanes indican que la luna formу de una nube circumplanetaria rica en amonнaco y metano, la cual al condensarse dio forma a Saturno asн como a otros satйlites. Bajo estas condiciones en…[52]
— Ви там про що?
— Прокляття! — збився Алан. — Тепер доведеться починати все спочатку.
— Ласкаво просимо назад до світу живих, — відгукнулася Консуела. — Ти тільки подивись на дані, що ми отримуємо від риби-робота. Ціла купа довголанцюжкових полімерів, химерні фракції… Тонни цінної інформації.
— Друзі, що там?
ebooksa