«Привид» не може втекти

— Їх приніс Кравчук. Знайшли під час обшуку на одній «веселенькій» квартирі через місяць після пожежі.

— Цікаво.

— А от прокуророві нашого району не цікаво.

— Можливо, він має рацію. Про мертвих або хороше, або — нічого.

— Ти плутаєш етику з криміналістикою!

— Ці поняття не виключають одне одного, — відказав Савицький. — І дуже погано, якщо ти думаєш інакше.

— Зрозуміло! — вибухнула Наталя. — Я не тільки думаю, я роблю інакше. Наприклад, в епізоді з Нетребою. Так?

Вона хотіла забрати документи, але Савицький відсунув їх на кінець столу.

— Ти неправильно зрозуміла мене, Нат. Повір, я прийшов не з’ясовувати наші заплутані стосунки і, певна річ, не докоряти тобі. Тобі зараз важко, я хочу допомогти. Хіба це не природно? Ми ж не вороги, Наталю.

Він говорив так переконливо, що Наталя пом’якшала. І вже без гніву, майже приязно глянула на Савицького. Він був кепсько поголений, а це означало дуже багато. За п’ять років їхнього знайомства Наталя ще жодного разу не бачила Савицького неголеним. Та й обличчя стомлене. Під очима синці, на щоках різкіше окреслилися дві глибокі зморшки… «Бач, як постарів», — майнула думка, їй раптом стало шкода його, вже немолодого, невлаштованого в житті і не такого вже й поганого чоловіка.

— Гаразд, Костю, облишмо це. Краще розкажи про Валерика.

— Охоче, — м’яко усміхнувся Савицький. — Але спершу почастуй мене чаєм.

— Може, поїси чогось? У нас є млинці з м’ясом, плов. Я розігрію млинці.

— Їсти не хочу, — заперечив Савицький. — Чай — будь ласка, і, якщо можна, крутий.

Він стояв спиною до столу. Спершу Наталя не звернула на це уваги, але на кухні вона раптом подумала про папери. Наче хто підштовхнув її. Швиденько поставила на плиту чайник і повернулася до кімнати. Документів на столі не було. Савицький стояв біля груби і, відчинивши чавунні дверцята, дивився на вогонь.

Відчувши недобре, Наталя кинулася до груби. Та Савицький заступив їй дорогу. Наталя спробувала відштовхнути його, але марно.

— Тобі зі мною не впоратись, — спокійно мовив Савицький і міцно схопив її за руки.

— Де протоколи і фотографії? — задихаючись од гніву, крикнула Наталя.

— Там, де їм і слід бути, — в грубі.

— Та як ти смів?!