— Це ми зараз перевіримо, — мовив Кранц.
У ніс Лежнєву вдарив ядучий запах нашатирю. Прикидатися далі не було сенсу, і Лежнєв розплющив очі. Перший, кого він побачив, був Кранц — моложавий, гладенько поголений німець. Лежнєв одразу здогадався, що це він, хоча на капітанові був наглухо застебнутий комбінезон без нашивок.
— Як ви почуваєте себе, Василю Тимофійовичу? — схилившись над ним, майже співчутливо спитав Кранц.
Лежнєв не відповів, намагаючись збагнути, звідки Кранцу відомо його ім"я.
— Я розумію ваш стан, — мовив Кранц. — Але наша професія, — а ми з вами колеги, — на жаль, має ряд негативних моментів. І з цим доводиться миритися.
— Ви мене з кимось плутаєте, — сказав Лежнєв.
— Ні, — весело всміхнувся Кранц, — не плутаю, Василю Тимофійовичу.
Обернувшись, він кинув поліцаям:
— Залиште нас!
Коли поліцаї і Ольга зникли, Кранц відстебнув од пояса флягу і приязно спитав:
— Хочете пити?
Лежнєв підвівся, взяв флягу, кілька разів ковтнув, потім облив водою голову. Біль у скроні трохи вщух. Озирнувшись, він побачив, що перебуває на тій же галявині, де приземлився, тільки на її південно-східному боці, біля самого лісу. Неподалік поміж деревами помітив людей.
— Я мушу вдатися до не дуже приємної процедури, — сказав Кранц. — Доведеться зв"язати вам руки. Це не завадить, коли маєш справу з таким супротивником, як ви, пане старший лейтенант.
«Невже хтось із хлопців проговорився?» — подумав Лежнєв.
Кранц усміхався, не в змозі приховати своєї радості. Ще б пак, адже за цю операцію він матиме щонайменше «Залізний хрест».
«Але як де могло статися? — болісно думав Лежнєв. — Як вийшло, що ми попали в пастку? Де і в чому помилилися?» Був певен, що помилку зробив не він, Лежнєв, і не його товариші, а все-таки прискіпливо шукав промаху у своїх вчинках, у своїх розрахунках.
Кранц зв’язав йому руки — безглуздо було чинити опір. Опустивши очі, Лежнєв помітив, що лівий борт його куртка акуратно розпорото.
— Не туго? — поцікавився Кранц, спритно перехопивши кисті його рук тонкою, але міцною вірьовкою.
— Ні, не туго, — посміхнувся Лежнєв. — Ви дуже люб"язні, капітане Кранц.
— О! — На випещеному обличчі Кранца знову засяяла усмішка. — Ви прочитали мов ім’я в моїх очах?
ebooksa