— У неї були сигарети?
— Які? — насторожилася Наталя.
— Звичайні. Вона ж курить.
— Ні, — повторила Наталя. — Одна жінка із свідків намагалася передати їй пачку сигарет, та конвоїр забрав і оддав мені.
— І що ж ви, не дозволили їй курити?
— Ні. — Наталя якусь мить вагалась, а потім сказала — Я не віддала їй пачку. Там могла бути записка. Але тепер, якщо треба, можу передати…
— Про це ми ще поговоримо, — Шеф так само ходив за Наталиною спиною. — Чому не арештовано Савицького?
— Не знаю, — розгубилася Наталя. Вона не ждала такого запитання.
— Не знаєте, — повторив Шеф.
Він підійшов збоку, наступив їй на ногу і, перш ніж Наталя встигла щось зрозуміти, вдарив в обличчя раз, вдруге, втретє. У Наталі задзвеніло у вухах. Рука сама рвонулася до пістолета, але Наталя стрималась і цього разу.
— Лежнєв не певен, що Савицький Шеф, — ледь чутне сказала вона, закриваючи обличчя руками і відчуваючи у роті присмак крові. Ліктем другої руки вона прикривала пістолет.
— Не певен, — повторив Шеф, сідаючи на стіл перед Наталею і закурюючи нову сигарету. — А може, Пєтухова не признала в ньому мене?
— Їй не показували Савицького.
— Гадаєте, що я вам повірив. А тепер таке запитання: кого Лежнєв вважає причетним до пожежі на Залісній вулиці — здається, так вона називається?
— Вас, Савицького, покійного Павла Чухна, Палія, Анісімову.
— Ще?
— Більше нікого.
Помітивши, що Шеф зробив погрозливий рух, Наталя ривком схопилась і, крутнувшись під його рукою, відбігла в далекий куток кімнати.
— Злякались? Боїтесь? — посміхнувся Шеф. — Але ви ще не досить боїтеся мене. Я постараюся, щоб ви боялися мене по-справжньому. У вас іще багато самолюбства, впертості, Наталю Сергіївно. Я звільню вас од цих інстинктів. Ви їх залишите тут, у цій кімнаті… Джон! — гукнув він.
До кімнати ввійшов Палій. У нього в руці була вірьовка.
ebooksa