Вукалович. За вказівкою Бадюка.
Прокурор. Що вам казав Бадюк після того, як вона допомогла знайти тайник?
Вукалович. Що Щербак треба знищити. Але я не вбивав її. Це вробив Павло Чухно.
Прокурор. Прошу суд повернутися до цього питання після виступу експертів.
Головуючий. Суд ще повернеться до цього питання.
Прокурор. У мене запитання до підсудного Бадюка. Коли і від кого ви вперше дізналися про існування так званих «синельниківських» брильянтів?
Бадюк. Про них мені розповіла підсудна Рененкампф у серпні 1943 року.
Прокурор. Це був секрет?
Бадюк. Так.
Прокурор. І за цю інформацію ви допомогли тоді Рененкампф утекти?
Бадюк. Я допоміг їй, бо добре ставився до неї.
Рененкампф (репліка з місця). За 20 тисяч марок ти добре поставився до мене.
Бадюк. Не вірте їй! Це неправда.
Головуючий. Чому ми повинні вірити вам, а не їй?
Бадюк. На попередньому слідстві і в судовому засіданні я чистосердечно зізнався у всьому, що зробив.
Головуючий. Ви зізналися тільки в тому, чого вже не можна було заперечувати.
Бадюк. У чому винен, у тому винен. Був агентом абверу, але займався тільки нелегальними валютними операціями. Більш нічого взяти на себе не можу. До вбивства Ганни Щербак і Павла Чухна, а також до смерті Савицького-Бородатого я непричетний. Рішуче відкидаю звинувачення, що виказав керівний склад сосновського підпілля і видав гітлерівцям план спільних дій підпільників і партизанів у грудні 1942 року. Як я міг виказати те, про що сам не знав?
Прокурор. У мене запитання до свідка Нетреби. Свідок Нетреба, ви розповіли суду, що в 1942 році неодноразово бували як зв’язковий партизанів на явочній квартирі по вулиці Московській, двадцять вісім. Ви добре знали господаря цієї квартири?
Нетреба. Я добре знав Ярощука і його дружину, яка померла восени 1942 року.
Прокурор. Чи зустрічали ви в Ярощуків підсудного Бадюка.