Живуть вони звичайно років до сімдесяти або сімдесяти п"яти і дуже рідко — до вісімдесяти. За кілька тижнів до смерті в них починають підупадати сили, хоча вони й не відчувають ніякого болю. На той час до них часто заходять їхні приятелі, бо їм самим виїжджати з дому вже не так легко та приємно. Проте, як їм лишається прожити близько десяти днів (а гуїгнгнми рідко помиляються у своїх розрахунках), вони вибираються нанести візити найближчим сусідам, що заїздили до них. Везуть їх в екіпажі на зразок наших саней, запряженім єгу, яким вони користуються й тоді, коли їдуть у далеку путь або ушкодять собі ногу. Наносячи ці візити, помираючий гуїгнгнм врочисто прощається з приятелями, ніби лагодячись виїхати до якоїсь далекої частини своєї країни, де він має перебути решту свого життя.
Не знаю, чи варто відзначити, що в мові гуїгнгнмів немає слова, яке значило б щось погане, крім слів, пов"язаних із потворністю або вадами єгу. Отже, щоб сказати про неслухняність челядника, примхи дитини, камінь, який порізав ногу, негоду або щось подібне, вони до основного слова додають «єгу». Наприклад — «гнм єгу, вгнаголмм єгу, інлгмнвдвілгма єгу», а погано збудований будинок — «інголмнролгнв єгу».
Я з великою приємністю міг би розказати ще багато чого про побут і чесноти цього прекрасного народу, але, збираючись незабаром опублікувати спеціальну книгу про них, відсилаю читача до неї, а сам тим часом почну розповідати про прикру катастрофу, яка скоїлася зі мною.
Розділ X
Я влаштував свою маленьку оселю цілком собі до вподоби[109]. З наказу господаря мені збудували хатку їхнього ґатунку ярдів за шість від його дому, і я сам обмазав її стіни та долівку глиною і вкрив рогожками мого власного виробу. Витіпавши коноплі, що ростуть там дико, я зробив собі з них щось подібне до матраца і набив його пір"ям різних птахів, яких ловив у сильця, сплетені з волосся єгу, і харчувався пташиним пресмачним м"ясом. За допомогою мого ножа і гнідого огиря, що виконував важку фізичну роботу, я змайстрував два стільці. Коли мій костюм зносився й перетворився на лахміття, я зшив собі одежу зі шкурок кроликів та інших гарненьких звіряток майже такого ж розміру, які звуться «кнугног». З них же зробив я собі і дуже пристойні панчохи. Черевики я підбив кусками деревини, прикріпивши їх до передків, а коли й передки зносилися, поставив замість них висушену проти сонця шкіру єгу. З дупел дерев я часто діставав мед і домішував його до води або їв із хлібом. Ніхто не міг би краще за мене ствердити два вислови: «природу дуже легко вдовольнити» і «злидні є мати винахідливості». Я був абсолютно здоровий і насолоджувався цілковитим душевним спокоєм. Мене не хвилювали ні зрадництво чи невірність друга, ні образи явного чи прихованого ворога. Мені не доводилося ні підкупати, ні підлещуватись, ні звідникувати, запобігаючи ласки якогось вельможі чи його улюбленця. Я не потребував захисту ні від омани, ні від насильства. Тут не було ні лікарів, аби руйнувати моє тіло, ні адвокатів — аби виводити мене зі статків, ні шпигунів, аби стежити за моїми словами та вчинками, а тоді за гроші обвинувачувати мене в чомусь. Тут не було базікал, осудників, наклепників, злодюжок, розбійників, виламувачів, адвокатів, звідників, блазнів, гравців, політиканів, дотепників, іпохондриків, нудних балакунів, суперечників, насильників, убивців, шахраїв, лідерів партій чи політичних клубів, заохочувачів до пороків спокушанням або власним прикладом; не було в"язниць, сокир, шибениць, кари батогами і ганебних стовпів; не було дурисвітів-купців і шахраїв-ремісників; не було чваньковитості, пихи, удаваної дружби; не було чепурунів, бешкетників, п"яниць, повій і венериків; не було лайливих, розпусних, марнотратних жінок; не було тупих, бундючливих педантів; не було в"їдливих, вибагливих, дріб"язкових, шумливих, галасливих, ледачих, самонадійних, зрадливих товаришів; не було негідників, що підвелися з грязюки завдяки своїм порокам, ні благородних людей, кинутих у грязюку за свої чесноти; не було лордів, скрипалів, суддів і вчителів танців. Мій господар робив мені честь, знайомлячи з багатьма гуїгнгнмами, що приїздили до нього в гості, і ласкаво дозволяв мені бути присутнім у кімнаті під час їхніх розмов. І він, і його знайомі часто зволили розпитувати мене і вислуховувати мої відповіді. Іноді я мав честь супроводити його, коли він наносив візити. Я ніколи не дозволяв собі говорити, а лише відповідав на запитання і завжди робив це з великим жалем, бо шкодував часу, що використав би його доцільніше, слухаючи і вдосконалюючись. І дійсно, в тих розмовах кожне слово мало глибокий сенс, в усьому панувала надзвичайна чемність без щонайменшої манірності, усякий, хто говорив, задовольнявся сам і завдавав утіхи своїм слухачам, нікому ніколи не перебивали мову, не відчувалося ні нудьги, ні зайвого запалу, і не чути було різних думок. Гуїгнгнми гадають, що недовга мовчанка в товаристві є вельми корисною, і, я вважаю, вони мають рацію, бо тоді в голову набігають нові думки, які дуже пожвавлюютьсь розмову. На таких зборах звичайно обговорювалися питання про дружбу, доброзичливість, суспільний лад і економічний стан країни. Іноді темою були явища природи, стародавні перекази, межі доброчесності, закони розуму. Не раз дебатувалися суперечливі питання, що їх мали розв"язувати найближчі національні збори, або заслуги поезії. Не пишаючись, мушу додати, що моя присутність не раз давала їм багато матеріалу для розмов. Мій господар розповідав своїм приятелям про те, що чув від мене про мою батьківщину та про мене особисто, і це давало їм привід висловлювати не дуже похвальні думки про людство. Отож, я не буду повторювати того, що вони казали. Зазначу лише, що його милість, здавалося, розумів натуру єгу краще, ніж я сам. Він угадував усі наші хиби та вади (навіть і ті, про які я нічого не казав), уявляючи собі на нашому місці їхніх єгу, обдарованих невеликим розумом, і приходив до висновку, на жаль, занадто справедливого, що то мало б бути надзвичайно мерзенне та жалюгідне створіння.
Щиро признаюся, своїми маленькими знаннями, які можна вважати за більш-менш корисні, я завдячую тільки напучуванням мого господаря і розмовам його приятелів. Слухаючи їх, я пишався більше, ніж пишався б, наказуючи щось найбільшому та наймудрішому монархові в Європі. Мене захоплювали їхня сила, спритність і добротливість, а поєднання всіх цих чеснот в одній особі викликало в мене надзвичайну пошану до гуїгнгнмів. Спершу, щоправда, я не відчував перед ними побожного страху, властивого єгу і всім іншим тамтешнім тваринам, але незабаром, куди скоріше, ніж я гадав, він охопив і мене. Тільки до нього домішувалися шаноблива любов і вдячність за те, що вони ласкаво відрізняли мене від решти істот моєї породи.
Згадуючи свою родину, приятелів, земляків і людство в цілому, я бачив у них лише те, чим вони були в дійсності: справжніх єгу і виглядом, і вдачею, мабуть, трохи більш цивілізованих і обдарованих мовою, потрібною їм лише на те, щоб розвивати пороки, притаманні їхнім братам з тої країни. Коли мені траплялося бачити свою постать, відбиту у воді ставка чи озера, я відвертав обличчя і ладен був радше бачити звичайного єгу, ніж свою особу. Розмовляючи з гуїгнгнмами і з захопленням дивлячись на них, я поволі почав наслідувати їхні манери та рухи і нарешті настільки засвоїв їх, що мої приятелі ще й тепер кажуть, нібито я ходжу по-конячому. Я сприймаю це як комплімент і признаюся, що не вважаю за образу, коли хто глузує з моєї вимови, яка дуже скидається на іржання.
Одного ранку, коли я вважав уже, що щасливо влаштувався на все життя, мій господар покликав мене до себе раніше ніж звичайно. З вигляду його я зрозумів, що він почуває себе ніяково і вагається розпочати розмову. По короткій мовчанці, попередивши, що не знає, як я поставлюся до його повідомлення, він розказав таке. На останніх зборах, під час обговорення питання про єгу, уповноважені висловили незадоволення, що його родина тримає у своїй оселі єгу (тобто мене) і поводиться з ним майже як із рівним собі гуїгнгнмом, а не з диким звіром. Усім було відомо, що він часто розмовляє зі мною і нібито має якісь вигоди або приємність від мого товариства, що це суперечить законам природи та розуму і є нечуваним серед них явищем. Отже, збори запропонували йому або поводитись зі мною надалі як зі звичайним єгу, або ж вислати мене туди, звідки я прибув. Першу пропозицію гуїгнгнми, що бачили мене у нас чи у себе, рішуче відхилили. Вони доводили, що, маючи деякі зачатки розуму і природні пороки єгу, я з помсти можу підбити цих тварин утекти до вкритої лісом гірської частини краю і звідти нападати вночі на їхні садиби та нищити їхню худобу, що так природно для ненажерливих тварин, які ненавидять працю.
Господар додав, що гуїгнгнми — його сусіди, — щодня напосідають на нього, вимагаючи виконання постанови зборів, і що він не може далі зволікати. Йому здавалося, що вплав я ні до якої іншої країни не добудуся, і він думав, що мені слід було б збудувати віз, яким у нас, як я описував, їздять морем. У роботі мені допомагатимуть і його слуги, і, певно, багато хто з сусідів — гуїгнгнмів. Наприкінці він сказав, що, коли б не постанова зборів, він особисто охоче залишив би мене в себе на службі, бо бачить, як я вилікувався від деяких поганих звичок та нахилів, намагаючись, наскільки дозволяє моя нижча від них натура, наслідувати гуїгнгнмів.
Зазначу, до речі, що постанови національних зборів мають у них назву «гнлоайн», тобто умовляння. На їхню думку, розумну істоту не можна примушувати, а тільки давати їй пораду або умовляти. Ті ж, хто не скоряються розумові, втрачають право претендувати на ім"я розумного створіння.
Це повідомлення засмутило мене й призвело до розпачу, і я, не знісши свого горя, непритомний упав до ніг господаря. Коли я очуняв, він сказав, що вважав мене за мертвого (бо така дурна природна слабість їм невідома). Я кволим голосом відповів, що смерть була б для мене завеликим щастям, а далі сказав, що не наважуюсь осуджувати умовляння зборів чи наполегливість його приятелів, але своїм дурним і зледащілим розумом вважаю, що вони могли б бути менш суворими. Я зазначив також, що не пропливу й ліги, а до найближчої землі не менш як сто ліг, і що багатьох матеріалів, потрібних для побудування невеликого судна, яке могло б відвезти мене звідси, у них немає. Проте, скоряючись ласкавій пропозиції його милості, я спробую зробити човен, дарма що вважаю таку спробу за безнадійну, а себе самого — приреченим на загибель. Якби навіть я випадково і врятувався від смерті, то як же примирюсь я з тим, аби проводити свої дні серед єгу і знову занурюватись у старі свої гріхи, не маючи прикладів, що керували б мною та спрямовували на вірну путь? А втім, я добре знаю, що вирок мудрих гуїгнгнмів — добре обґрунтований, і не мені — жалюгідному єгу — похитнути його. Отже, уклінно подякувавши йому за обіцяну допомогу його слуги і попросивши дати мені достатній час на збудування човна, я сказав, що докладу всіх зусиль, аби вберегти свою нікчемну особу, а повернувшись до Англії, сподіваюсь прислужитися моїм землякам, вихваляючи преславних гуїгнгнмів і виставляючи їхні чесноти, як гідний наслідування зразок.
Ласкаво, кількома словами відповівши мені, господар дав мені два місяці на збудування човна і звелів гнідому огиреві, моєму приятелеві-челядникові (на такій відстані я насмілююсь називати його так) виконувати мої розпорядження, бо я сказав господареві, що мені досить буде його допомоги і що я знаю його прихильність до мене.
Разом із гнідим я насамперед подався до берега, туди, де колись змусили мене висадитися мої повсталі матроси. Я зійшов на горбок і, роздивившись навкруги, побачив у морі, у північно-східному напрямі, щось, схоже на острівець. Видобувши підзорну трубу, я виразно вгледів його, ліг за п"ять, за моїми розрахунками. Гнідому огиреві він здався лише блакитною хмаркою, бо не маючи ніякого уявлення про інші, крім своєї власної, країни, він не міг відрізнити в морі далеку річ так добре, як ми, що маємо багато справ із цією стихією.
Відкривши острів, я не дивився більше, бо вирішив, що він буде першим етапом у моїм засланні, і всіляко покладався далі на талан. Повернувшись додому і порадившися з огирем, я подався з ним до гайка, де я — моїм ножем, а він — гострим кременем, насадженим на дерев"яний держак, понарізували дубового гілля завтовшки із звичайну палицю, тільки трішки довшого. Не втомлюючи читача докладним описом нашої праці, скажу тільки, що з допомогою огиря, який виконував найтяжчу частину роботи, я за шість тижнів скінчив човен на зразок індійської піроги, тільки набагато більший, і обтяг його шкурами єгу, зшитими конопляними нитками мого власного виробу. На паруси пішли також шкури цих тварин, тільки молодших, бо у старих вони занадто цупкі та товсті. Я зробив чотири весла, наготував про запас вареного м"яса кролів та свійських птахів і поклав у човен дві посудини — одну з молоком, а другу — з водою.
Човна я випробував на великому ставку біля будинку мого господаря, потім виправив те, що було в нім не гаразд, і замазав усі шпарки лоєм єгу так, що він витримав би тепер і мене, і мій вантаж. Зробивши все це якомога краще, я на возі, запряженім єгу, під доглядом гнідого огиря та іншого слуги, обережно відвіз човен на берег моря.
Коли все було готове і настав день мого від"їзду, я з очима, повними сліз, і з серцем, що розривалося від жалю, простився з моїм господарем, його дружиною і всією родиною. Але його милість, почасти з цікавості, почасти з приязні до мене (коли я можу сказати це без чванливості), захотів подивитись, як я сідатиму в пірогу, і пішов на берег у супроводі багатьох своїх приятелів. Перечекавши з півгодини, поки скінчиться приплив, і побачивши, що вітер дме якраз на острів, куди я збирався попрямувати, я вдруге попрощався з моїм господарем, простягшися перед ним на землі і поцілувавши йому копито, яке він ласкаво і обережно підніс до моїх губ. Я знаю, як дорікали мені за згадування цих подробиць. Адже моїм наклепникам здається неймовірним, аби така славетна особа зробила стільки честі такій нижчій істоті, як я. Не забув я й того, як деякі мандрівники люблять чванитися незвичайними вчиненими їм милостями. Але якби ці критики були краще обізнані з благородною та доброзичливою вдачею гуїгнгнмів, то вони швидко змінили б свою думку.
Попрощавшися шанобливо з рештою гуїгнгнмів із компанії його милості, я сів у пірогу й відіпхнув її від берега.
Розділ XI
ebooksa