— Гампе! Капітан кличе.
— Його тут немає! — гукнув знизу Парсонс.
— Ні, я тут, — сказав я, вилазячи з койки і силкуючись говорити якомога твердо й сміливо.
Приголомшені матроси вп"ялися в мене очима. На їхніх обличчях можпа було прочитати жах і лють, породжену жахом.
— Іду, — гукнув я Летімерові.
— Дзуськи! — закричав Келлі, загородивши мені дорогу до трапа і наставивши розчепірену праву руку, мовби він хотів схопити мене за горло. — Ах ти пролазо! Ось я заткаю тобі морду!
— Нехай іде! — наказав Ліч.
— А дідька! — огризнувся Келлі.
Ліч, що сидів на краю койки, навіть не ворухнувся.
— Хай іде, кажу! — ще раз промовив він; тепер у голосі його бринів метал.
Ірландець вагався. Я ступнув до нього, і він оступився вбік. Я підійшов до трапа, обернувся, глянув на перекривлені від злості обличчя, що дивилися на мене з півтемряви, і раптом відчув якусь глибоку симпатію до них. Я пригадав слова кока. Певно, бог дуже ненавидів цих людей, коли примушував їх терпіти такі муки.
— Повірте мені, я нічого не чув і не бачив, — сказав я спокійно.
— Кажу вам, він не продасть, — його нема чого боятись, — долетіли до мене Лічеві слова, коли я піднімався по трапу. — Він любить капітана не дужче, ніж ми з вами.
Вовка Ларсена я знайшов у каюті. Весь подряпаний, закривавлений, він чекав на мене і привітав мене своєю звичайною іронічною усмішкою.
— Ну, лікарю, беріться до роботи. Видно з усього, в цьому плаванні ви матимете вельми широку практику. Не знаю, як обійшовся б без вас «Привид». Якби я був здатен на шляхетні почуття, то сказав би, що його господар дуже вдячний вам.
Мені вже була знайома проста корабельна аптечка «Привида», і поки я грів воду й готував матеріал, щоб перев"язати йому рани, він ходив по каюті, сміючись та безперестанку розмовляючи, і спокійно розглядав свої ушкодження. Ніколи раніше я не бачив його голого, і вигляд цього тіла вразив мене. Я ніколи не захоплювався тілесною вродою: але в мене було досить художнього чуття, щоб оцінити таке диво.
Можу сказати, що я був зачарований досконалою будовою постаті Ларсена, її, сказати б, жахливою красою. Я бачив людей на баку. Хоч дехто з них і мав могутні м"язи, але у всіх були якісь хиби, що порушували симетрію: то якась частина тіла не досить розвинута, а інша — але занадто: то ноги закороткі або задовгі: одні були надміру жилаві, інші — надміру кощаві. В самого тільки Уфті-Уфті всі риси були гарні, але, кажу ж бо, врода його мала щось жіночне.
Зате Вовк Ларсен був втілення мужності, майже бог у досконалості своїх форм. Коли він рухався або підіймав руки, його могутні м"язи так і ходили, граючи під білою шкірою. Я забув сказати, що бронзове в нього було тільки обличчя. Тіло ж цей скандінав мав біле, як у жінки. Пригадую, коли він підняв руку помацати рану на голові, я задививсь, як м"язи бігають попід тією білою шкірою, мов якісь живі створіння. Ці самі м"язи перед моїми очима завдавали таких страшних ударів і одного разу мало не витрусили з мене дух. Я не міг відвести від нього очей і стояв нерухомо, а бинт, що був у мене в руці, розмотавсь і впав додолу.
Капітан помітив, що я задивився на нього.
— Гарно зробив вас бог! — сказав я.
ebooksa