Буйний День захитав головою.
— Та ні, це б вийшло задорого. Усі ви не варті того, Я волів би повернути собі свої марки. Гадаю, що й ви будете радніші їх віддати, ніж попасти в трупарню.
Настала довга мовчанка.
— Ну, я роздав карти. Вам грати. Міркуйте, але спершу я хочу вас застерегти. Коли двері відчиняться і хтось із вас дасть наздогад, що тут діється щось непевне, я відразу стріляю. І жодна душа не вийде з кімнати інакше, як ногами вперед.
Нарада тривала годин зо три. Вирішальним чинником у ній був не так здоровенний кольт, як цілковита певність, що Буйний День не завагається з нього скористатись. І не тільки трійка була певна цього, але й сам Буйний День. Він поклав собі твердо їх забити, коли йому не повернуть грошей. То була справа не легка. Не так просто зібрати відразу десять мільйонів готівкою, і не обійшлося без прикрих затримок. Разів із десять викликувано в кімнату містера Говісона й головного бухгалтера. В такі хвилини пістолет лежав у Буйного Дня на колінах, недбало прикритий газетою, а він або скручував, або закурював цигарку. Кінець кінцем справу було залагоджено. Один з клерків приніс валізу з автомобіля, що чекав перед дверима, і Буйний День, запхавши туди останню пачку банкнот, клацнув замком. На порозі він спинився і кинув їм на прощання:
— Я маю вам сказати ще три речі: коли я зачиню за собою двері, ви будете, звісно, вільні й можете робити, що вам захочеться, але я мушу вас остерегти. Насамперед ніяких заяв до поліції, втямили? Гроші мої. Я не пограбував вас. Коли стане відомо, як ви мене обшахрали і як я примусив вас повернути мені все, сміятимуться з вас, а не З мене. Та ще як сміятимуться! Далебі, не солодко вам буде з того сміху! А потім, як ви на мене заявите й спробуєте мене вдруге обібрати, коли я вже повернув усю свою ставку назад, тоді вже я напевне вас перестріляю, й ніде ви від мене не сховаєтесь. Не таким нікчемним гнидам, як ви, здирати шкуру з Буйного Дня. Вийде щось у вас — на вас же й окошиться, і в місті буде кілька несподіваних похоронів. Гляньте мені в вічі, і самі побачите, жартую я чи ні. Оті квитанції й розписки на столі — всі ваші, прощавайте!
Щойно двері за ним зачинились, Натанієл Леттон кинувся до телефону, але Даусет спинив його.
— Що ви хочете робити? — спитав він.
— Поліцію викликати! Це ж грабунок! Чистий грабунок. Я не збираюся терпіти цього. Не збираюсь, кажу вам!
Даусет похмуро всміхнувся і посадив недолугого фінансиста назад на його стілець.
— Ми ще побалакаємо про це, — сказав він, і переляканий Гугенгамер завзято підтримав його.
На цьому справа й завмерла. Троє компаньйонів не розголошували нічого. Гарніш теж мовчав. Того самого дня по обіді він уже сидів у окремому купе «Двадцятого Сторіччя» і мчав додому, на Захід. Умостившись вигідно на м"якій лаві й поклавши ноги в шкарпетках на стільчика, він довго й весело сміявся. Нью-Йорк так нічого й не второпав і не довідався. За всіма законами біржі, Буйний День мусив бути упень знищений, проте він з"явився в Сан-Франціско очевидячки з цілим своїм капіталом. Про це свідчив розмах його операцій, як от справа з Панамською пароплавною лінією. Натиснувши грішми й хитрістю, він видер контрольного пакета [6] з рук Шефтлі, щоб через два місяці з величезним зиском перепродати його Гаррімановї.
РОЗДІЛ V
В Сан-Франціско Буйний День швидко зажив нової слави, але в певному розумінні не зовсім доброї. Його боялись і вважали за небезпечного ворога, кровожерного тигра. Він бив без жалю, калічив, нищив, і ніхто не міг знати, куди й як улучить його дальший удар. І та несподіваність багато важила. Свіжий чоловік, нещодавно прибувши з Далекої Півночі, з розумом, не звиклим до второваних шляхів, він мав надзвичайний хист вигадувати все нові й нові ходи й способи. А здобувши перевагу, користався з неї безоглядно. «Невблаганний, як червоношкірий», — казали про нього, і це була правда.
Знов же він уславився й своєю чесністю. Його слово було певне, як розписка. Але сам він нікому не вірив на слово й відмовлявся від усяких «джентльменських угод»; коли хто важився послатись у ділових стосунках з ним на свою «честь джентльмена», того чекала неприємна розмова. "Ґа й сам він давав обіцянку не раніше ніж справа була цілком у нього в руках, і людям залишалось хоч покластися на його слово, хоч від усього відмовитись.
Буйний День не визнавав укладання грошей у певні, забезпечені законом підприємства. Це тільки зв"язало б йому руки і зменшило б елемент ризику, азарту, що найбільше його захоплював у ділових операціях. Щоб грати так, як він, раптовими наскоками, віп мусив завжди мати всі гроші напохваті. І вони в нього були завжди в обігу. Як справжній пірат, літав він по фінансовому морю. Забезпечені п"ять відсотків прибутку не вабили його. Йому треба було важити мільйонами в жорстокій, запеклій боротьбі, йти на те, щоб або втратити геть усе, або виграти п"ятдесят, сто відсотків. У цьому був для нього ввесь смак життя. Він чесно дотримував правил гри, але не знав жалю. Підбивши під себе якого-небудь ділка чи цілу кампанію, він душив їх, не зважаючи ні на які благання й сльози. Він нікого не милував. І діяв здебільшого сам, бо не любив себе зв"язувати, а коли й заходив з ким на час у спілку, то тільки з тактичних міркувань і на своїх спільників дивився як на людей, що при першій же нагоді спробують обдурити й пограбувати його. І сам теж був лиш доти їм вірний, доки й вони йому, ніяк не довше. Зрада мусила прийти від них, і тоді — стережіться Буйного Дня!
На Тихоокеанському узбережжі промисловці й фінансисти довго не забули науки, що він її завдав Чарлзові Клінкнеру та Каліфоршйсько-Альтамонтському трестові. Клінкнер був його президентом. У парі з Буйним Днем вони взялись натискати на Міжміську компанію Сан-Хозе. До помочі компанії стала могутня Озерна корпорація електроенергії. Клінкнер надумався, що йому вигідніше перейти на бік супротивників, і зрадив Буйного Дня в самому розпалі боротьби. Буйний День утратив три мільйони, але довів Каліфорнійсько-Альтамонтський трест до банкрутства, аж сам Клінкнер укоротив собі віку в тюрмі. Буйному Дневі це стало недешево. Він не тільки випустив з рук Міжміську, але й по цілому своєму фронту зазнав величезних збитків. На думку компетентних людей, якби він пішов на компроміс, то міг би багато що врятувати. Натомість він умисне відмовився від боротьби з Міжміською та Озерною. І коли всі вже мали його за розбитого, він з чисто наполеонівською навальністю наскочив на Клінкнера. Буйний День знав, що той цього й уві сні не сподівається. Ще й більше: він добре знав, що Каліфорнійсько-Альтамонтський трест дуже міцне підприємство, і опинилось воно на слизькому тільки тому, що Клінкнер спекулював його капіталом. Так само він добре знав, що за яких кілька місяців трест стоятиме на ногах міцніше, ніж досі, і то саме завдяки тій спекуляції. А через те коли бити, то бити його зараз, не гаючиеь. Про свої великі збитки Буйний День, казали, висловився так: «Нічого я на цьому не втратив, навпаки — виграв, і виграв дуже багато. Це добра запорука на майбутнє. Відтепер хто зі мною матиме Діло, навряд чи зважиться мене ошукувати».
Він зневажав тих людей, що з ними вів справи, а тому й був такий немилосердний. Він був переконаний, що серед них не знайдеться бодай одної по-справжньому чесної людини на сотню, а тих небагатьох чесних, що існують і беруть участь у цій грі, чекає програш і врешті руїна. Нью-Йоркський досвід зняв йому полуду з очей. Буйний День здер покривало ілюзії з фінансової гри й побачив усю її голизну. На суспільство й на промисловість у нього склався ось який погляд.
Суспільне життя, таке, як він його бачить, — це не що інше, як величезна шахрайська гра. Є чимало людей зроду неспроможних — чоловіків і жінок, — хоча й не таких недолугих розумом, щоб їх замикати в шпиталі для недоумків, але й недосить тямущих, щоб вони були здатні до чогось більшого, ніж носити воду або рубати дрова. Є ще дурні, які сприймають навсправжки це організоване шулерство, шанують його і поважають. Ці — легка пожива для третіх, що мають гостріший зір і бачать усю шахрайську гру такою, як вона є в дійсності.
Праця, законна праця — джерело всякого багатства. Себто все, — чи то мішок картоплі, чи фортеп"яно, чи семимісне легкове авто, — постає тільки з людської праці. А шахрайство з"являється тоді, коли дійдеться до розподілу тих речей, що їх витворила праця.