Тінь досади пробігла по обличчі дівчини, вона винувато знітилась.
— Так, це я помилилася, — сказала вона, — вибачте… Проте, знаєте, це зовсім не помилка, так навіть краще, — додала вона похапцем.
— Звідки ви це взяли? — насупився Буйний День. — А мені воно зовсім чудно.
Дівчина вже дійшла була до дверей, але раптом обернулась.
— І все ж так краще казати, — промовила вона, дивлячись на листа, що держала в руці.
— Виходить, що я ввесь час помиляюсь, коли кажу «аби»?
— Авжеж, — відповіла вона сміливо. — Це у вас говіркове. То, може, повиправляти?
— «У понеділок я сам до вас прийду, щоб уже домовитися про це діло», — вголос прочитав Буйний День з листа, прочитав повільно, з серйозним виглядом, уважно прислухаючись до власного голосу. — Ні, не краще так, міс Мейсон! — він похитав головою. — Далебі, зовсім чудно слухати. Чому до мене ніхто так не пише? Чому всі кажуть «аби»— і освічені люди теж? Хіба не правда?
— Авжеж, — погодилась вона, вийшла з кімнати і сіла за машинку виправляти помилку.
Трапилось так, що обідав він того дня в клубі за одним столом з молодим англійцем, гірничим інженером, і почув, що той уживає в розмові тільки «щоб», а не «аби». Раніше Пуйний День, звісно, цього б і не помітив, але тепер, під ираженням суперечки з секретаркою, звернув на це увагу й поклав собі з"ясувати справу. Після обіду він спинив Макінтоша, про якого звав, що той учився в коледжі, бо вславився як футболіст.
— Слухай-но, Банні, — спитав Буйний День, — як краще сказати: «Я до вас приїду, щоб уже домовитись про це діло» чи «аби вже домовитись про це діло»?
Колишній славний футболіст думав добру хвилину.
— А кат його знає, — признався він урешті. — А як я кажу?
— Та вже ж «аби домовитись».
— Ну, тоді краще буде «щоб домовитись». Це вже можна сказати напевне. В граматиці я завжди плавав.
Повертаючись до контори, Буйний День зайшов дорогою в книгарню й купив граматику. У себе в кабінеті, поклавши ноги на стіл, він цілу годину скнів над підручником.
— Хай мене курка вбрикне, коли дівчина не має рації, — вголос промовив він, закриваючи книжку. Вперше він відчув, що його секретарка неабихто. Доти вона була для нього тільки людською істотою жіночої статі, частиною устаткування контори. Та коли виявилося, що вона знає граматику краще за ділових людей і тих, які покінчали коледжі, вона стала для нього справді людиною. Здавалось, ніби вона почала так само вирізнятись у його свідомості, як оте «щоб» на сторінці, яку вона надрукувала, і привертати його увагу.
Того дня він навіть примітив, як вона виходила з контори, і вперше постеріг, що в неї зграбна постать і що вона гарно вбрана. Він зовсім не розумівся на тонкощах жіночого туалету, і, звісно, не добачив, що на ній чепурненька блузка та добре пошитий англійський костюм. У нього склалось тільки загальне враження: вона вбрана гак, як треба. Нічого зайвого, нічого недоречного.
— Гарненька чепурушка, — такий був його вирок, коли двері за нею зачинились.
Другого ранку, як звичайно, диктуючи їй ділові листи, він зробив несподіване відкриття, що вона гарно зачісується, хоч нізащо в світі не зміг би змалювати її зачіски. Вона йому просто подобалась, та й годі. Міс Мейсон сиділа між ним і вікном, і він завважив, що волосся в неї ясно-каштанове з легеньким золотаво-бронзовим відтінком. Під блідим сонячним промінням, що падало у вікно, та бронза неначе вогнем горіла, аж любо було дивитись. Цікаво, що досі він ніколи того не помічав, подумав Буйний День.