— Я не можу вийти за вас.
— Ви не любите мене? Вона похитала головою.
— Але, може, я вам хоч крихіточку подобаюсь?
Вона ствердно кивнула головою, і лукава усмішка перебігла їй на вустах — лукава, одначе нітрохи не глузлива. Просто вона вміла в будь-чому добачити його комічний — бік.
— Виходить, хоч дещо є, — відзначив він. — Що ж, усе мусить мати початок. З першого разу ви мені так само подобались трошки, а тепер дивіться, що з цього вийшло. Пам"ятаєте, ви мені казали, що вам не до мислі, як я живу. Я вже багато змінив у своєму житті. Не просто граю на біржі, як раніше, а роблю те, що ви називаєте справжнім ділом: викохую дві хвилини там, де була одна, і триста тисяч люду, де було тільки сто тисяч. За рік по пагорбах ростиме два мільйони евкаліптів. Скажіть, невже я вам не подобаюсь хоч трішечки дужче?
Вона підвела свої очі від шитва й поволі проказала, глянувши на нього:
— Ви мені дуже подобаєтесь, але…
І замовкла. Не дочекавшися, щоб вона договорила, він повів далі:
— Я не ставлю себе занадто високо, та можу сказати не хвалячись, що з мене буде добрий чоловік. Ви побачите самі, що я не вибагливий і не прискіпливий. Я розумію, що то є незалежність для такої жінки, як ви. Що ж, ставши моєю дружиною, ви будете так само незалежні, і ніщо вас не зв"язуватиме. Ви чинитимете тільки свою волю. Я нічого для вас не пошкодую: дам вас усе, усе, чого душа ваша забажає…
— Крім себе самого, — урвала вона його несподівано й майже гостро.
Буйний День сторопів — та лиш на одну мить.
— Та що це ви! Я людина чесна і буду вам вірним чоловіком. Я не здатен ділити свою любов.
— Я зовсім не про те. Замість віддавати себе своїй дружині, ви віддавали б себе трьомстам тисячам мешканців Окленда, вашим трамваям, переправі, вашим двом мільйонам дерев на пагорбах; ви віддавали б цілого себе всяким… усяким своїм справам.
— За це не бійтеся, — відказав він твердо. — Я ввесь час був би до ваших послуг…
— Це ви тепер так гадаєте, а насправді вийде інакше. Нараз вона ніби розсердилась.
— Годі про це говорити. А то ми неначе торгуємось. «Скільки дасте? — Стільки й стільки, — Ні, я хочу більше» — і так далі. Ви мені подобаєтесь, але не досить, щоб я могла вийти за вас заміж. Настільки я ніколи вас не полюблю.
— Звідки ви це знаєте? — запитав він.
— Бо ви мені подобаєтесь чимраз менше.
Буйний День мовчав, приголомшений. На обличчі йому видно було тяжкий біль.
— Ні, ні, ви нічого не розумієте! — скрикнула вона розпачливо, вже втрачаючи владу над собою. — Ви не те подумали! Ви мені подобаєтесь, і що більше я вас знаю, то дужче ви мені до вподоби, і воднораз що більше я вас знаю, то менше маю охоти йти за вас заміж.