31 січня 1900 р.
Панове!
Відповідаю на Ваш лист від 25 січня, де Ви просили повідомити додаткові біографічні дані. Бачу, що мені доведеться переписати свою автобіографію наново чи принаймні стулити зі шматків.
Батько мій[73] народився в Пенсільванії, він був солдат, розвідник, лісовик, мисливець, блукач. Мати родом з Огайо. На Захід вони потрапили не разом, уперше спіткались і побралися в Сан-Франціско, де я й народився 12 січня 1876 року. В місті я жив тільки зовсім маленьким, а з четвертого до дев"ятого року життя мов минало на каліфорнійських фермах. Читати й писати я навчився на п"ятому році життя — вже не пам"ятаю як. Мені здається, наче я завжди вмів читати й писати, і я не можу пригадати часу, коли цього не вмів. Казали, ніби я сам намігся, щоб мене навчили. Читач з мене був усеїдний, головно через те, що книжок траплялось мало і я радий був кожній, яка попадеться в руки. Пригадую, що в шість років читав Троубріджеві[74] книжки для дітей. А в сім років — «Мандрівки» Поля дю Шайю, «Подорожі» капітана Кука[75] й «Життя Гарфілда». І весь той час ковтав романи «Морської бібліотеки», які лиш міг випросити в жінок, та різні дешеві книжечки, що траплялися в наймитів на фермах. У вісім років поринув я в Уйду і Вашінгтона Ірвінга. Тоді ж таки перечитав трохи не всю історію Америки. Життя на каліфорнійській фермі дав небагато поживи уяві.
Коли мені було близько дев"яти років, ми перебралися до Окленда, міста, що тепер налічує, здається, тисяч із вісімдесят населення і лежить за півгодини дороги від центру Сан-Франціско. В місті найбільшою принадою для мене стала публічна бібліотека. Відтоді я вважаю себе за оклендця. В Окленді помер мій батько, а я з матір"ю й досі живу тут. Я ще неодружений — адже світ такий широкий, і його поклик такий владний!
З дев"яти років життя мов минало в тяжкій праці, за винятком годин навчання в школі (на них я теж мусив заробляти). Не варто, мабуть, перелічувати, що я робив, — перелік вийде довгий і нецікавий, усе то була тяжка фізична праця, ремесла я не вмів жодного. Читати я, звичайно, не кинув. З книжкою не розлучався ніколи. Вчився я в звичайній початковій школі й закінчив її в чотирнадцять років. Мене надило море, і в п"ятнадцять років я втік з дому на Сан-Франціську бухту. До речі, це не якась там калюжа чи ставок. Я ловив лососів, був устричним піратом, матросом на шаланді, служив у рибальському патрулі, працював портовим вантажником чи просто жив як численні приморські шукачі пригод. Підліток віком, я був рівним серед дорослих. І завжди з книжкою — читав, поки інші спали, а коли не спали, робив те, що й вони, бо вдача в мене товариська.
За тиждень по тому, як мені вийшло сімнадцять років, я найнявся простим матросом на трищоглову мисливську шхуну. Ми вирушили до берегів Японії й били котиків понад узбережжям, пливучи далі на північ, до російської половини Берінгового моря. Це була найтриваліша моя подорож, більше я не міг собі дозволити такої — не тому, що це занадто нудно, а тому, що наше життя занадто коротке. Правда, я бував у менших плаваннях, яких не варто тут описувати, і досі ще можу вважатися своєю людиною в кубрику чи пароплавній кочегарці — скрізь я знайду приятелів. Здається, це все, що можна сказати про мої подорожі, бо про Клондайк і мандри по Штатах я досить детально писав у попередньому листі. Я перетяв усю Кападу, бував на Південно-Західній території, Алясці тощо в різні часи, а крім того обходив як золотошукач і просто так Сьєрра-Неваду.
Освіту свою я вже описав. Взагалі кажучи, я самоук, бо не мав жодного навчителя, крім себе самого. З програм середньої школи й університету я вибирав тільки те, що вважав потрібним для себе; вчити все вряд не дозволяв ні час, ні гаманець. В середній школі я вчився один рік (в Окленді), а потім, сидячи вдома, за три місяці вбгав у голову програми дальших двох років і склав вступні іспити до Каліфорнійського університету в Берклі. Однак мусив, хоча й дуже не хотілось, покинути навчання, не докінчивши першого курсу.
Батько мій помер, коли я був на Клондайку, і я вернувся додому, щоб утримувати родину.
Щодо літературної праці: перша моя журнальна публікація (в газетах я не працював) з"явилась у січні 1899 року; це п"яте оповідання з теперішньої збірки «Син вовка». Відтоді я пишу для «Оверленд манслі», «Атлантік», «Вейв», «Еріне», «Юс компеньєн», «Ревю ов ревюз» тощо, не рахуючи роботи для газет та інформаційних агентств. Усе це заробітчанство чи майже заробітчанство — від анекдота чи віршика й до псевдонаукових розвідок на теми, в яких я нічогісінько не тямлю. Чорна робота за долари, і квит, а честолюбніші мрії доводиться відкладати на майбутнє, коли пощастить вийти з грошової скрути. Таким чином, моя літературна кар"єра триває рівно тринадцять місяців.
Звісно, читання рано розбудило в мені охоту писати, але умови життя довго не давали пагоди спробувати. Допомоги чи порад у літературних справах я не мав нізвідки — сам товкся лобом у темряві, поки пробив хоч якусь дірку до світла. Звичайні журналістські прийоми стали для мене справжнім одкровенням. І ніхто ніколи не сказав мені: «Оце в тебе добре, а оце погано».
Певна річ, під час бунтарського періоду в моєму житті я виливав свої погляди на сторінках місцевих газет безкоштовно. Але це було давно, ще тоді, як я вчився в середній школі й мав скорше лиху, ніж добру славу. До речі, якось, повернувшися з плавання на котиколові, я здобув двадцять п"ять доларів премії за конкурсний нарис для однієї сан-франціської газети, перемігши студентів останнього курсу Стенфордського й Каліфорнійського університетів, що посіли друге й третє місця в конкурсі. Це зродило в мене надію чогось досягти.
Після мандрів по Штатах, 1895 року, я пішов до середньої школи, а до університету вступив у 1896 році. Таким чином, якби я не кинув науки, то був би вже на останньому курсі.
Щодо навчання — я навчаюся весь час. Призначення університету — підготувати людину до ціложиттєвого навчання, та й годі. Я не мав такого щастя, але якось пробиваюсь і сам. Удома чи не вдома, я щовечора, перед сном кілька годин читаю в ліжку. Мене вабить усе — адже на світі багато гарного. З наук мене цікавлять головним чином природознавчі, соціологічні та етичні — тобто, звичайно, біологія, й економіка, й психологія, й фізіологія, й історія, і так далі без кінця. Звичайно, я намагаюсь бути і в курсі літературних справ.
Я маю міцне здоров"я, люблю фізичні вправи, «вживаю» мало. Колись надолужу.
Більш не можу надумати нічого. Я розумію, що це вбогий матеріал, але писати автобіографію дуже нудно для людини, що й так весь час пише. Якщо вам потрібні ще якісь дані, ставте конкретні запитання, і я радо відповім. Крім того, буду вам вдячний, коли надішлете мені мою біографію прочитати перед публікацією.
З щирою повагою
До Клауделі Джонса
Окленд, Каліфорнія,