2 серпня 1909 р.
Шановний добродію!
Я недавно повернувся додому з подорожі до Південних морів, що тривала два з половиною роки; і на тій частині земної кулі, безперечно, знайдуться люди, які запевнятимуть, ніби я ніколи не бував на Південних морях і не знайомий з тим, що пишу. Тільки-но повернувшись, я вперше прочитав Вашу статтю під назвою «Небилиці про Канаду», надруковану в жовтневому номері «Канада вест», і тепер хочу Вам відповісти.
Ви закидаєте мені кілька тих канадських небилиць, і я розгляну їх у тому порядку, що й Ви.
1. Коли «Любов до життя» вперше побачила світ у «Макклюрз мегезіні», мені тоді заперечували, нібито перебратися з однієї ковбані до другої могла б лише дводишна риба. На це заперечення я відповів свого часу, цілком розв"язавши всі сумніви. І тому я не збираюся пояснювати Вам тепер, яким чином та риба, не бувши дводишна, могла втекти до другої ковбані, а тільки зроблю Вам одну пропозицію, щоб перевірити Вашу самовпевневість у цьому питанні. Пропоную Вам забитись навзавклад на двісті доларів або навіть на дві тисячі, що продемонструю Вам і вибраному Вами жюрі з професорів фізики, яким чином за обставин, точно описаних у моєму оповіданні, риба могла втекти крізь шпарину між камінням з однієї ковбані до другої, втекти водою, а не по сухому. І чому це, хоч чоловік вихлюпав першу калюжу за півгодини, другої він не міг би вихлюпати й за півдня. Вирішуйте самі — взяти свої слова назад чи прийняти заклад і показати, що це Ви вигадуєте небилиці з погляду фізики.
2. Ви взяли мене на глузи за те, що в моєму оповіданні ополонка стоїть незамерзлою в мороз, у дуже великий мороз. Це вже такі критичні небилиці, що я дивуюсь і з Вашого зухвальства, і з Вашої неймовірної неуважності. За моїм оповіданням, до згаданої вище ополонки зразу підійшов чоловік, що перший прибув до хатини. Зацитую оповідання: «Собаки зупинились біля ополонки — не біля розколини, а таки ополонки, людськими руками зробленої, ретельно вирубаної в товстій, на три з половиною фути, кризі. Грубенька шкірка нової криги на воді свідчила, що якийсь час ополонку вже не відвідувано». Всі дальші події в хатині розгортаються за кілька хвилин, протягом яких спершу один чоловік, потім другий виходять до ополонки. А далі, по тих кількох хвилинах, перший чоловік від"їжджає, висипавши в ополонку торбину золота. Знов цитую: «Він… витяг з-під мотузків, що ними був стягнений вантаж, торбину з золотом. Вода в ополонці вже підмерзла. Він розбив кригу кулаком».
3. Ви критикуєте мене за те, що я згадую санки з березової кори. З огляду на контекст, це заперечення таке дитиняче, що воно може тільки викликати подив. У «Білозубі» я описую способи правувати собачим запрягом і самі собачі санки так, що жодній людині, знайомій з Північчю, й на думку не спаде, ніби я пишу про щось інше, а не про санки-«тобоган» з березової кори. Ви можете критикувати мене за вживання слова «санки», але не поширюйте своєї критики на самий факт. Такі виверти годяться на диспуті в школярському гуртку, але між дорослими людьми, та ще й письменниками, вони абсолютно недоречні. Тут Ви даєте підставу назвати Вас вигадником небилиць із погляду логіки й етимології.
4. Ви не згодні з тим, що я вкладаю в уста собачих погоничів команду «Гайда!». Дія практично всіх моїх північних оповідань відбувається на Клондайку чи взагалі на Алясці, а там, піднімаючи або поганяючи собак, уживають тільки однієї команди: «Гайда!» Про це нема чого сперечатися. Кожен, хто побував на Клондайку чи взагалі на Алясці, підтвердить це. Тут Ви самі себе показали автором «небилиць про Канаду», та ще й самовпевненим не-антом-невігласом. А тепер я хотів би спитати, що Ви збираєтеся робити далі. Чи візьмете Ви свої закиди назад так само публічно, як і висловили їх? А якщо сама природа журналістики не дозволяє Вам цього зробити, то як ще Ви можете виправдатись переді мною?
З повагою
До редактора журналу «Космополітен мегезін»
Глен-Елен, Каліфорнія,
30 серпня 1609 р.
Шановний добродію!
Посилаю Вам із цим листом оповідання, яке я назвав «Сила дужого». Якщо пригадуєте, колись Кіплінг виступив проти соціалістичних ідей у оповіданні чи то притчі під назвою «Меліса»: там він розвивав свої шовіністичні погляди й доводив, що об"єднання людей досить могутнє, аби відвернути війну, призводить до звиродніння цих людей. Я написав свою «Силу дужого» як відповідь на цей виступ. Яка Ваша думка про неї?
З пошаною
До Вільяма Інгліша Волінга[91]
Глен-Елен, Каліфорнія,
30 листопада і 909 р.