— Бо він обраний богом, — була відповідь, — він витримав випробування. Отже, він не може вчинити віроломства. Тепер ви маєте стати перед божий суд. Якщо ви людина чесна й правдива, Гадюка не заподіє вам лиха. Така воля божа.
Як мисливець, начальник поліції був куди спритніший, ніж як дичина. Ставши на протилежному від Генрі кінці улоговини, він силкувався не рухатись, та коли рушниця наблизилась до нього, нерви його не витримали, рука затремтіла, й дзвоник задзвонив. Рушниця майже спинилась і зловісно повернула на звук. Надаремно силкувався начальник поліції стримати свої нерви й не брязчати дзвоником. Той видзвонював, і тоді начальник у розпуці кинув його геть і сам упав на землю. Генрі, зачувши, де впав його ворог, спустив рушницю й натис на гачок. Начальник зойкнув з болю, бо куля простромила йому плече, схопився на ноги, люто вилаявся, знов упав на землю й лишився лежати нерухомий.
Усі знову прийшли до печери, де Сліпий Розбійник, що біля ніг його сиділа метиска, оголосив свій присуд.
— Той поранений, що стільки розводився про закони долини, тепер пізнає закон Кордільєр. Іспит Гадюки й Птаха виявив його провину. За нього призначається десять тисяч доларів викупного, а інакше він лишиться тут. Рубатиме дрова й носитиме воду ввесь час, поки бог дарує йому жити на землі. Я сказав і знаю, що мій голос це голос божий і що бог не дасть йому довгого життя, якщо за нього не внесуть викупного.
Запала довга мовчанка, під час якої навіть Генрі, хоч не вагаючись міг убити супротивника в бою, всім своїм виглядом показував, що такий жорстокий присуд викликає в нього огиду.
— Правосуддя не знає милосердя, — сказав суддя, і знову запала мовчанка.
— Нехай він помирає без викупу, — промовив котрийсь із плантаторів, — він показав себе підлим псом. Нехай і вмре собачою смертю.
— А ти що скажеш, пеоне? — врочисто спитав Сліпий Розбійник. — Що ти скажеш? Ти, що стільки витерпів і нині знову став людиною, ти, напівмайя, що кохав чарівну жінку? Чи має цей чоловік умерти як собака, бо за нього ніхто не хоче внести викупного?
— Цей чоловік — жорстокий, — мовив пеон, — а проте моє серце надзвичайно жалісливе сьогодні. Якби в мене було десять тисяч, я сам заплатив би за нього. Так, святий і праведний отче, я повернув би навіть свій борг плантаторові, якби мав двісті п"ятдесят песо.
Радісна усмішка так змінила обличчя старому, що його важко було впізнати.
— Ти також промовляєш сьогодні голосом божим, новонароджений, — похвалив він пеона.
Френк щось швидко нашкрябав у чековій книжці і передав метисці папірець, на якому ще не висохло чорнило.
— Дозвольте й мені сказати, — почав він, — нехай уже цей чоловік не помирає як собака, хоч, правду кажучи, він і показав себе зрадливим собакою.
Метиска вголос прочитала чек.
— Не треба нічого пояснювати, — звернувся до Френка Сліпий Розбійник, — я не такий уже дикун і не завжди жив у Кордільєрах. Я дістав комерційну освіту в Барселоні, знаю Нью-Йоркський Національний банк і колись вів з ним справи через своїх представників. Чек виписано на десять тисяч золотих доларів. Той, хто написав його, вже сьогодні сказав правду. Чек — дійсний, і, я знаю, його сплатять відразу. Людина, що викупляє свого ворога, або надзвичайно гарна, або божевільна, або дуже багата! Скажи мені, о чоловіче, чи не вплутано й тут чарівної жінки?
І Френк, не зважуючись дивитись ні праворуч, ні ліворуч, щоб не бачити Генрі чи Леонсії, глянув просто в обличчя Сліпого Розбійника й відповів так, як він мусив був відповісти:
— Так, о суворий правосудцю, тут уплутана чарівна жінка.
РОЗДІЛ XII
На тому самому місці, де люди у сутанах з мішковини зав"язали полоненим очі, кавалькада спинилась. Вона складалася з кількох розбійників, Леонсії, Генрі та Френ-ка, що з зав"язаними очима сиділи на мулах, і пеона, теж із пов"язкою, що йшов пішки.
Плантатори, начальник поліції, Торес і поліцаї з таким самим почтом проїхали півгодини тому.