— Коли ти врешті споважнієш? — вибухнула дівчина, спостерігши, що він робить.
І Френк відразу споважнів.
— Шановна леді… — почав був він.
Але дівчина раптовим рухом примусила його замовкнути, і Френк, ще дужче вражений, побачив, як вона нахилилася, прислухаючись, а незабаром він і сам почув, що неподалік від них протупотів цілий гурт людей.
Наказавши Френкові дотиком ніжної, теплої долоні сидіти тихо, дівчина рішуче підвелася — він уже подумав, що ця рішучість — істотна риса її вдачі, — і вискочила на стежку.
Френк мало це свиснув з подиву, і не свиснув тільки тому, що зачув недалеко її голос. Вона суворо питала про щось іспанською мовою, а чоловічі голоси, хоч і шанобливо, проте заперечували їй.
Френкові чути було, як чоловіки віддалялися, розмовляючи, а по п"яти хвилинах цілковитої мовчанки вона владно звеліла йому виходити.
— Гм, цікаво знати, що зробив би Ріган у такій пригоді, — всміхнувся він до себе, виконуючи її наказ.
Вони рушили чагарником до берега, але тепер Френк уже сам ішов за нею. Коли дівчина спинилася, Френк випередив її і, повернувшись до неї обличчям, усе ще під впливом думки, що то якась гра, торкнувся її плеча, засміявся й сказав:
— Бісеня!.. Ну, та й бісеня ж ви!
Френка обпік лютий блиск чорних палких очей.
— Йолоп! — вигукнула дівчина й тицьнула надміру — як він подумав — по-панібратському пальцем у його щетинкуваті вуса. — Думаєш, це може тебе змінити?
— Але ж бо, шановна леді… — Френк хотів був пояснити, що вона бачить його вперше.
Відповідь, якою дівчина перебила йому мову, була така ж неймовірна й незвичайна, як і те все, що відбувалося досі. Все сталося так швидко, що Френк і не помітив, коли саме дівчина витягла манюсінького револьвера із срібною інкрустацією й не лише спрямувала зброю на нього, а навіть притулила цівку до Френкового живота.
— Шановна леді… — почав був він ще раз.
— Не хочу я з тобою й говорити, — урвала вона. — Вертайся собі на шхуну й не приходь… — Він спостеріг ледве чутне зітхання перед тим, як дівчина скінчила. — … ніколи.
Френк хотів озватися, виголосити цілу промову, але дівчина різко штовхнула револьвером, і він нічого не сказав.
— А якщо ти ще коли прийдеш, я застрелю тебе, нехай дарує мені мадонна.
— Тоді доведеться вертатися на шхуну, — жартівливо мовив Френк, спантеличено простуючи до човна й кепкуючи з самого себе, що опинився в такому кумедному становищі.
Намагаючись зберегти бодай краплинку гідності, Френк не дивився, чи дівчина йде слідом за ним. Підводячи з піску прову човна, він помітив, що легкий подмух ворушить пальмове гілля. Від вітру, що налетів з берега, там, за гладенькою поверхнею лагуни, де на обрії, наче марево, здіймалися далекі рифи, вода потемнішала.