— Бог Сонця не хоче, щоб великий капітан пив це питво! — гукнула вона. — Бог Сонця вибив глечик з твоїх рук.
Всі Загублені Душі почали перешіптуватись, і жрець, почувши їхнє незадоволення, мусив опустити руку. А проте він вирішив знищити трьох прибульців і удався до хитрощів.
— Почекаймо знаку. Принесіть олії! Ми будемо чекати, доки бог Сонця не об"явиться… Принесіть свічку.
Виливши глечик олії на хмиз, щоб він скоріш зайнявся, жрець поставив на нього запалену свічку й промовив: Коли свічка погасне, то буде знак божий. Чи слушно я кажу, люди?
І всі Загублені Душі загукали:
— Слушно.
Торес благально глянув на Френка.
— Старий шельма вкоротив свічку, — сказав той. — Вона горітиме не більш, як п"ять хвилин, а може, ми займемося й за три хвилини.
— Що робити? — розпачливо запитав Торес, а Леон-сія сміливо глянула Френкові в очі з ніжною, сповненою кохання усмішкою.
— Моліться, щоб линув дощ, — порадив Френк. — Та на небі, як на те, ні хмаринки. Помріть принаймні з честю. І не репетуйте надто голосно.
Його очі звернулись до Леонсії і сказали те, чого він досі не насмілювався їй казати, — що він кохає тільки її і кохав цілим серцем. Прив"язані до стовпів на чималій віддалі одне від одного, вони ніколи раніше не відчували себе такими близькими: їх-бо зближували й об"єднували їхні погляди.
Перша помітила це дівчинка, що, чекаючи знаку, дивилася на небо. Торес, який не бачив нічого, крім свічки, що майже догоріла, почувши її вигук, і собі глянув угору. Тепер до нього і до всіх інших долинув гуркіт, ніби летіла якась велетенська комаха.
— Аероплан!.. — сказав Френк. — Торесе, зараз же оголосіть, що це знак.
Але оголошувати було зайве. Просто над ними, не більше, як за сто футів від землі, кружляв знижуючись перший аероплан, який довелося бачити Загубленим Душам, а з нього, немов благословення небесне, лунало знайоме:
Аероплан, зробивши круг, піднісся футів на тисячу, і з нього щось випало.
Пролетівши футів із триста, воно розгорнулось у парашут, а під ним, наче павук у павутинні, з"явилася постать людська, що, наблизившись до землі, заспівала знову:
А далі події вже набігали одна на одну з запаморочливою швидкістю. Свічка впала; від недогарку зайнялася калюжка олії, полум"я перекинулось на хмиз, і багаття спалахнуло. Генрі, приземлившись серед натовпу і вкривши багато Загублених Душ своїм парашутом, двома стрибками підскочив до друзів і порозкидав розпалене вогнище. Він затримався лише на мить, коли жрець Сонця спробував перешкодити йому. Добрий удар кулаком у зуби перекинув божого повірника на спину, і, поки той приходив до пам"яті, Генрі поперерізав мотузки, що ними були зв"язані Леонсія, Френк і Торес Він тільки налагодився обняти Леонсію, як та відштовхнула його й сказала:
— Мерщій, мерщій! Нам ніколи пояснювати. Падайте навколішки перед Торесом і вдавайте, ніби ви його раб. Та не говоріть іспанською мовою. Вживайте самої англійської.
Генрі не розумів нічого й бачив тільки, що Френк упав біля Торесових ніг.
— Отакої! — пробурмотів Генрі, пристаючи до Френка. — Це гірше, ніж попасти межи щурів.