— Я хочу йти, — сказав я двом своїм сусідам, що не спали.
— Тра зостатись на відправу, — почув я у відповідь.
— Ви хочете зоставатись? — спитав я. Вони замотали головами.
— Так ходім скажемо їм, що ми хочемо йти, — вів я далі. — Ну, ходімо!
Бідолахи сторопіли з жаху. Тоді я дав їм спокій і підійшов до найближчого солдата Армії спасіння.
— Я хочу йти, — заявив я. — Я прийшов сюди на сніданок, щоб набратися сил і піти шукати роботу. Я не думав, що це буде так довго. Я маю надію дістати роботу в Степні, і що скорше я вирушу, то більші мої шанси.
Чолов"яга з нього був справді добрий, однак моє прохання вразило його.
— Ну, — сказав він, — у нас тут буде відправа, так вам ліпше зостатися.
— Але я ж тоді навряд чи дістану роботу, — наполягав я. — А робота для мене зараз найважливіше.
Бувши лишень рядовий солдат, він відіслав мене до ад"ютанта. Йому я знову розповів, через що мені треба піти звідси, та чемно попрохав відпустити мене.
— Але ж це неможливо, — відповів той з виглядом доброчесної людини, обуреної такою невдячністю. — Оце довма! — пирхнув він, — Оце так довма!
— Ви хочете сказати, що я не можу вийти звідси? — запитав я. — Що ви затримаєте мене проти моєї волі?
— Авжеж, — пирхнув він.
Не знаю, чим би то все могло скінчитись, бо мене й самого вже брав гнів, але «паства» почала «дошнипувати», про що в нас ідеться, тож він одвів мене в куток, а відтак до іншої кімнати. Тут він знову запитав у мене, чому я хочу піти звідси.
— Я хочу піти, — заявив я, — бо маю шукати роботу в Степні, а з кожною годиною надія знайти роботу меншає. Вже за двадцять п"ять дванадцята. Коли я йшов сюди, то й гадки не мав, що сніданок відбере стільки часу.
— У тебе є якесь діло! — взяв він мене на глузи. — То ти ділова людина, га? Так по що ж ти прийшов сюди?
— Цілу ніч я провів на вулиці, і мені треба було підкріпитись, щоб іти шукати роботу. Ось чому я прийшов сюди.
— Оце так-так! — не переставав він глузувати. — Діловій людині нічого сюди приходити. Сьогодні вранці ти позбавив сніданку якогось злидаря, ось що ти зробив.
Це була брехня, бо впустили нас всіх до одного.
А тепер судіть самі, чи було це по-християнському, чи бодай порядно? — Коли я сказав ясно, що голодний, що не маю притулку і хочу шукати роботу, — він називає мої пошуки роботи «ділом», а мене через те «діловою людиною» і висновує з того, що, яко ділова й заможна людина, я не потребую сніданку і що, прийнявши благодійницький сніданок, я пограбував якогось голодного безпритульника, звісна річ, не ділову людину.