Він показав на низку острівців на самому закруті річки. Тут потік у цілу милю завширшки розливався кількома рукавами; для води воно було добре, але не так для криги. Здавалося, що острівці, занурюючись у холодний потік, самі підкидали крижини вгору. А ці крижини, насЬ даючи одна на одну, вилізали з води, ковзали, скрипіли, підіймалися вище, ззаду тим часом налягали нові брили, аж між деревами утворювались цілі крижані пагорби й гори.
— Саме місце на крижану загату, — промовив Джекоб Велс— Дай-но бінокля, Фроно. — Він дивився довго й пильно. — Так, льоду нагромаджується все більше. Досить тепер одній крижині затриматись на місці…
— Але ж вода спадає! — вигукнула Фрона.
Рівень води тепер був на шість футів нижче від найвищого місця на березі, і барон Курбертен виміряв цю відстань своєю палицею.
— А вчорашній чоловік усе на тому місці, тільки вже не ворушиться.
Було вже зовсім видно. На північному сході піднялося сонце. Всі по черзі дивилися в бінокль на протилежний берег річки.
— Гляньте! Це просто диво! — Курбертен показав позначку, що він зробив. Вода спала ще на фут. — От шкода! От шкода! Загати не буде!
Джекоб Велс поважно подивився на нього.
— Та невже буде? — запитав той з деякою надією. Фрона запитливо глянула на батька.
— Загата на річці — це не завжди гарна річ, — промовив Велс з коротким сміхом. — Все залежить від того, чи далеко це станеться від тебе.
— Але ж вода! Дивіться! Вона спадає, просто на очах спадає.
— То що з того! — Джекоб Беле глянув у бік острівців на річці. Крижані гори все вищали й майже зійшлися докупи, — Ідіть до намету, Курбертене, та взуйте мокасини. Вони там, коло пічки. Та йдіть-бо. Ви нічого не пропустите. А ти, Фроно, розпали вогонь та звари кави.
Півгодиною пізніше вони побачили, що крига все ще пропливає річкою, хоч вода спала на двадцять футів.
— Ну, тепер почнеться чудасія! Гляньте-но сюди, неспокійна голово! Туди, на лівий рукав! Он, он! Починається!
Курбертен побачив, що лівий рукав остаточно загарду-вало. Потім звелася здоровезна біла гора й рушила від одного острівця до другого. Крига, що пливла позаду, стала йти помаліше й зупинилася при березі. Вода раптом почала прибувати. Вона прибувала з такою надзвичайною швидкістю, наче саме тільки небо могло її стримати. Крижини, немов пробудившися від сну, стикалися між собою й пливли до берега, а скаламучені хвилі попереду торували їм шлях.
— Боже мій! Це вже не смішки!
— Зате як велично, бароне! — дражнилась Фрона. — А ноги ви все ж таки замочили дарма.
Француз відступив з місця, куди вже сягла вода, і якраз вчасно, бо туди раптом сипонуло цілу зливу крижаних крушин. Через те що вода все прибувала, крижини утворили суцільну стіну, вищу за берег.
— Все це посуне вниз, тільки-но прорве загату. Дивіться, вода прибуває вже не так швидко. Мабуть, уже прорвало.
Фрона уважно дивилася на крижане загаття.