Томмі зблід і поспішив озватися, порушуючи прикру мовчанку:
— Я-то не заперечую, що вмію веслувати, та й з вітром теж можу дати раду. Але, як ми зараз вирушимо, то крига ще десь прорветься, й ми загинемо. На мою думку, хапатись нічого. Зачекайте трохи, поки лід пройде.
— Це ні до чого, Томмі, — зауважив Джекоб Велс. — Не микуляйте.
— Але ж… Хіба не ясно, що…
— Годі! — промовив Корліс. — Ви попливете зі мною.
— Хто, я? Ніколи…
— Заткни пельку! — Дел Бішоп мав від природи шкіряні легені й луджену горлянку, так що шотландець тільки зігнувся й притих.
— Гляньте, гляньте! — контрастом до Делового ревіння пролунав дзвінкий голос Фрони. — Гляньте! Чиста вода, чиста вода! Стривайте, хвилинку, я з вами!
За три милі вгору по Юкону, там, де він круто звертав на схід, з"явилася смуга води. Якось не вірилося в це диво після довгої суворої зими. Але Макферсон, людина зовсім не поетичної вдачі, думав тільки про те, як би його виклепатися.
— Зачекайте трохи, зачекайте! — протестував він, коли Бішоп схопив його за комір. — Я люльку забув!
— То підождемо вдвох, Томмі, — глузував Дел, — Я дав би вам покурити своєї люльки, коли б ваша не виглядала у вас із кишені.
— Та я… той, тютюну не взяв.
— То призволяйтеся! — Дел тицьнув у тремтячу Макферсонову руку свого капшука.
— Скиньте куртку. Я вам допоможу. Та запам"ятайте, Томмі, коли не будете вестися по-людськи, то пізнаєте, почім ківш лиха. Так і запишіть собі.
Корліс, щоб зручніш було працювати, скинув з себе грубу фланелеву сорочку. Підійшла Фрона. Вона теж повкидала все зайве. Була без жакета і без верхньої спідниці, а нижня, з темного сукна, була тільки трохи нижче колін.
— Отак і добре! — зауважив Дел.
Джекоб Велс збентежено глянув на дочку й підійшов до неї, коли вона прибирала собі весла по руці.
— Невже ти… — почав він. Вона кивнула головою.
— Ви добра дівчина, — втрутився Макферсон. — Там у мене вдома жінка, не кажу вже про троє дрібних діток….
— Готово! — Корліс підняв човна за ніс та оглянувся до товаришів на березі.