Дік негайно зажадав, щоб усі новоприбулі чоловіки пройшли церемонію вітального поцілунку. А поки гості віталися самі, в гомоні двох десятків голосів він добре розчув слова Лоті Мейсон: «Добривечір, містере Грейме! А я гадала, що ви вже поїхали…»
Дік метушився серед численних гостей, як і перше вдавав із себе страшенно веселого, а сам підстерігав ті проникливі погляди, що ними жінки часом уміють дивитись на жінок. За хвильку він і справді помітив, як Лоті Мейсон нишком кинула такий допитливий погляд на Полу, коли та спинилась перед Греймом і заговорила до нього.
«Ще ні», — вирішив Дік. Лоті ще не знає. Але підозра у неї вже зародилась, і він був певен: ніщо не потішить її жіночого серця дужче, ніж відкриття, що й бездоганна Пола Форест така сама жінка, здатна спотикатись, як і вона.
Лоті Мейсон була висока, ефектна двадцятип’ятирічна брюнетка, безперечно вродлива й безперечно дуже смілива в зальотах, як уже пересвідчився Дік. Нещодавно він був трошечки захопився нею і навіть, бачивши, що й вона не від того, пробував залицятись, хоча й не дозволив собі зайти в тому флірті так далеко, як би хотілося їй. Нічого серйозного в нього на думці не було; він не допустив і до того, щоб у неї виникли які серйозні почуття. І все ж того невеличкого флірту було досить, щоб тепер він пильнував її, певний, що з усіх вікенберзьких дам підозра найскорше може виявитись у неї.
За півгодини, підійшовши до Лоті, він почув, як вона каже невеличкій міс Максвел:
— О, він танцює знаменито… Правда, Діку? — обернулась вона до нього. Її погляд був невинний, мов у дитини, та Дік знав, що вона його пильно спостерігає.
— Хто? Грейм, напевне? — перепитав він незворушно й відверто. — Ну ще б пак! Ось давайте розпочнемо танці, і нехай міс Максвел сама побачить. Правда, тут є тільки одна жінка, з якою він може по-справжньому показати себе в танці.
— І це, звісно, Пола, — сказала Лоті.
— Ну, а хто ж бо ще? Хіба з вас, дівчисьок, хоч одна вміє як слід вальсувати? Де б ви й навчились!
Лоті ображено мотнула гарною голівкою, і він поправився:
— Ну, ви ще, може, й устигли трохи навчитись, поки не пішла мода на новітні танці. Ось я умовлю Івена й Полу, а ви підете зі мною, і я закладаюся, що більше пар не буде.
Посеред вальсу Дік раптом зупинився іі сказав:
— Хай танцюють самі. На них варт подивитись.
Аж сяючи від захвату, він стояв і дививися, як його дружина з Греймом докінчують вальса, а сам відчував, що Лоті нишком поглядає скоса на нього, і підозри її розвіюються.
Потім танцювати пішли всі. Вечір був дуже теплий, і відчинили великі двері на подвір’я. То одна пара, то друга, танцюючи, вислизала в ті двері, на довгу галерею, зилиту місячним сяйвом, і помалу там опинилися всі.
— Який він хлопчисько! — сказала Пола Греймові. Вони саме слухали, як Дік розводиться перед гостями про надзвичайні якості свого нового фотоапарата. — Ви чули, як за столом Аарон нападав на нього за самовпевненість, а Теренс її пояснював. З ним ще зроду не ставалось нічого страшного. Він ніколи не зазнавав поразки, і його впевненості ніщо не могло похитнути. Як сказав Теренс, її завжди підтверджувало діло. Він же знає, знає, і все ж такий певний за себе й за мене…
Грейма запросила танцювати міс Максвел, і Пола зосталася сама зі своїми думками. Виходить, Дік не дуже й страждає. Що ж, цього слід було сподіватись. Він розважна людина, філософ. Він сприйме втрату дружини так само спокійно, як сприйняв би втрату Горянина, як уже сприйняв смерть Брекстона й затоплення копалень Урожайного. Пола всміхнулась сама до себе: тяжко їй боротися зі своїм коханням до Грейма, маючи такого чоловіка-філософа, що навіть руки не підніме, аби її підтримати, їй знов подумалося, що Грейм зачарував її, зокрема, своєю здатністю захоплюватись: у ньому більше людського, і в неї з ним більше спільного. А Дік навіть у ті щасливі дні, коли вони вперше зустрілись у Парижі, не полонив її так. З нього, звичайно, теж був чудовий коханець, красномовний, щедрий на ласкаві слова, на любовні пісеньки, що так її тішили; а все ж то було не те, що вона почувала тепер до Грейма і що Грейм, напевне, почував до неї. Та й, крім того, вона ж тоді була ще зовсім молода, нічого не знала про кохання й про чоловіків, коли Дік так навально заволодів нею.
З тими думками її почуття до Діка чимраз холоднішали, і вона вже не стримувала поривання свого серця до Грейма. Веселий гурт гостей, збудження, Греймова близькість і ніжні доторки його рук під час танцю, тепло літнього вечора, місячне сяйво й пахощі нічних квітів — усе розпалювало в ній жагу, і їй аж нетерпілося протанцювати з Греймом ще хоч один танець.
— Це німецький винахід, — пояснював тим часом Дік. — Магнію не потрібно. Півхвилини експозиції при звичайному електричному світлі цілком вистачає. А найзручніше те, що знімок відразу можна проявити, як звичайну копію-синьку. Шкода тільки, що виходить один-єдиний позитив, і його вже не розмножиш.
— Чого ж! Як вийде вдало, можна сфотографувати знімок звичайним апаратом та й друкувати з негатива, — додала Ернестіна.