Твори у дванадцяти томах. Том десятий

22
18
20
22
24
26
28
30

— Нічого, Еде! — простукав я до нього. — Ви з Джейком мовчіть, а я розповідатиму. Сміт не може перешкодити вам слухати, а мені вистукувати. Вони вже не можуть зробити гіршого, ніж зробили, а проте я ще й досі живий.

— Перестань, Стендінгу! — заревів на мене Сміт з коридора, куди виходили всі камери.

Сміт був дуже злобливий чоловік і своєю жорстокістю й лютістю переважав усіх наглядачів. Ми не раз думали, чому він такий. Чи то жінка його до цього довела, чи він страждав хронічною шлунковою хворобою?

Я вистукував собі далі. Він підійшов до віконця в дверях і, зиркнувши на мене, гримнув:

— Сказано перестати!

— Мені дуже шкода, — відповів я лагідним голосом, — але я, так би мовити, попереджую вас, що все одно буду стукати. І… — даруйте, що запитаю вас дещо особисте… — що ви тоді зробите?

— Я… — запально почав він, але не докінчив, не знаючи, що сказати далі.

— Ну, то що ж саме? — силкувався я допомогти йому.

— Я викличу начальника в"язниці, — сказав він наче трохи ніяково.

— О, прошу! Він такий чарівний добродій! Блискучий взірець шляхетного впливу на в"язнів. Негайно приведіть його до мене. Я хочу поскаржитися йому на вас.

— На мене?

— Авжеж, саме на вас, — казав далі я. — Ви настирливо й брутально заважаєте мені розмовляти з іншими гостями в цьому заїзді.

І начальник Есертен прийшов. Двері відімкнули, і він увірвавсь до камери. Але я вже не наражався ні на яку небезпеку. Усе, що він міг найгірше, він уже зробив. Я був поза його владою.

— Я позбавлю тебе їжі! — погрозився він.

— Як собі знаєте, — відповів я. — Я призвичаївся до цього. Я не їв цілих десять днів, і знаєте що? Дуже нудна справа знову починати їсти.

— Ого! Ти, здається, залякуєш мене? Голодуванням?

— Вибачте, — сказав я, і голос мій був аж шовковий — такий ввічливий. — Це ваші слова, а не мої. Спробуйте хоч раз бути логічним. Повірте, вашу нелогічність мені куди важче терпіти, ніж усі інші ваші тортури.

— Ти перестанеш стукати? — запитав він.

— Ні, даруйте, що роблю вам прикрість, але мене діймає таке непереможне бажання поговорити, що…

— Я зараз же знову зашнурую тебе у пекельну сорочку!