— Чотириста ярдів! Нічого не вийде… Не варто пробувати.
Може, влучу, а може, й ні. А батько твій дуже заощаджує порох.
— Як, на вашу думку, чи в нас є яка надія? — спитав я тоном дорослого. Після свого подвигу з водою я почував себе до певної міри вже дорослим. Лабан відповів не зразу, видимо, обмірковуючи свої слова.
— Та що критися, опинились ми в добрій тарапаті, Джесі. Але ми виберемось, можеш закластися на свого останнього долара.
— Виберемось, тільки не всі, — заперечив я.
— А хто не вибереться?
— Як хто? Біл Тайлер, місіс Грант, Сайлес Данлен та й інші.
— Дурниці, Джесі! Вони вже в землі. Хіба ти не знаєш, що всім у житті доводиться ховати своїх небіжчиків. Відколи світ-світом люди їх ховають, а живих, проте, не меншає. Бачиш, Джесі, смерть і народження поруч ідуть. Народжуються так само скоро, як і вмирають, навіть скоріше, бо число людей щораз більшає та множиться. Узяти хоч тебе, Джесі: сьогодні вдень, коли ти ходив по воду, тебе могли вбити, а тепер ти сидиш тут і розмовляєш зі мною, і дуже скидається на те, що ти виростеш і станеш батьком доброї великої родини. У Каліфорнії, кажуть, усе буйно росте.
Його слова додали мені сміливості, і я раптом висловив те, що давно крив у душі.
— Слухайте, Лабане, от уявімо, що вас уб"ють…
— Кого? Мене? — аж скрикнув він.
— Я ж кажу: «уявімо», — пояснив я.
— Так? Ну то гаразд. І що далі? Уявімо, що мене вбили…
— Може, ви тоді віддали б мені свої скальпи?
— Та мати дасть тобі такої бубни, як побачить їх у тебе!
— Я не носитиму їх. Якщо вас уб"ють, Лабане, то хтось мусить їх узяти. То чому б не я?
— Чому б не ти? — й собі сказав він. — Авжеж, чому б, справді, не ти? Гаразд, Джесі. Я люблю тебе і твого батька також. Гаразд, тільки-но мене вб"ють, скальпи твої, та й ніж, що їх різав, також твій. Тімоті Грант тут. Нехай він буде свідком. Ви чули, Тімоті?
— Тімоті відповів, що чув. А я лежав у душному шанці й від щастя не міг вимовити й слова подяки.
За свою завбачливість, що погнала мене в шанці, я мав повну винагороду. Коли сонце заходило, знов почався напад і на нас полетіли тисячі пострілів, хоч нікого й не дряпонуло. Зі свого боку ми відповіли тільки тридцятьма пострілами, проте я бачив. що Лабан і Тімоті Грант убили кожний по одному індіянинові.
Лабан сказав мені, що стріляли самі індіяни. Білі жодного разу не пальнули, і це його пантеличило. Вони не допомагали нам, та й самі не наступали, але весь час спілкувалися з індіянами, що стріляли в нас.