— А може, він сам бог? — чемно запитав я, аби лише запитати щось.
Вона похитала головою.
— Я не знаю. Він не казав цього. Але я одне знаю, що боги якраз і є такі.
«Він уміє причаровувати жінок», — подумав я, залишаючи Пілатову дружину, що цілком віддалася своїм маренням.
Кожен, хто читатиме ці рядки, знає, що було далі. Але в ті дні я переконався, що Ісус причаровував до себе також і чоловіків. Він причарував Пілата. Він причарував і мене.
Після того, як Анна відіслав Ісуса до Каяфи і синедріон, що зібрався в Каяфиному будинку, засудив його на смерть, розпалений натовп привів його до Пілата.
Задля користі Риму і своєї власної Пілат не хотів Ісусової смерті. Сам рибалка його мало обходив, аби лиш був мир і спокій. Чим було для Пілата життя однієї людини або й багатьох людей? Рим був залізною державою, і намісники, що їх він посилав правити підкореними народами, були також залізні. Пілат думав державними категоріями й керувався ними у своїх вчинках.
Проте коли він, сердитий, вийшов назустріч юрбі, що привела Ісуса, той відразу причарував його.
Я теж був там. І знаю, що Пілат тоді вперше побачив Ісуса. Наші вояки чекали тільки наказу, щоб звільнити подвір"я від цих крикливих відвідувачів. Але тільки-но Пілат глянув на Ісуса, як відразу злагіднів — ні, навіть був посоромлений! Він сказав, що не має права судити рибалку за римським законом, бо той — єврей, а не римлянин. Самі євреї ще ніколи так не виявляли вірності римській владі, як тоді. Вони кричали, що римські закони не дозволяють їм нікого вбивати. Проте Антіпа вбив Йоана, і нічим його не покарано.
Пілат залишив усіх на подвір"ї і повів Ісуса самого до зали суду. Я не знаю, що там діялося, та коли Пілат вийшов знову, він змінився. До того часу він відмовлявся судити Ісуса, бо не хотів стати знаряддям у руках Анни. Тепер Пілат не хотів робити цього заради самого рибалки. Він намагався врятувати його. А юрба не переставала кричати:
— Розпни його! Розпни його!
Тобі, читачу, відомо, що Пілат щиро намагався врятувати рибалку. Ти знаєш, що він намагався задобрити юрбу спершу тим, що виставив Ісуса на глузи, а потім тим, що запропонував звільнити його заради великодня, бо за давнім звичаєм на великдень випускали на волю одного злочинця. І ти знаєш, як первосвященики підказали юрбі кричати, щоб звільнили вбивцю Вараву.
Дарма Пілат боровся проти тієї ролі, що йому накидали первосвященики. Дарма глузами намагався обернути цю всю справу в комедію. Сміючись, він називав Ісуса юдейським царем і наказав відшмагати його. Він сподівався, що все обернеться в жарт і натовп тим задовольниться.
З радістю скажу вам, що жоден римлянин не брав участі в тому, що було далі. Все робили наймані вояки. Вони одягли Ісуса в царські шати, дали в руки тростину замість царського берла, поставили його навколішки й вітали як царя Юдейського. Такою комедією хотіли вмиротворити юрбу, хоч воно й марно було.
Мене також причарував Ісус, коли я дивився на цю сцену.
Незважаючи на брутальне глузування, він не втрачав гідності в поставі. І я, дивлячись на нього, теж заспокоївся. Його спокій передався й мені. Я перестав хвилюватися й нічому вже не дивувався. Усе було так, як мало бути. Ісусова тихомирність серед цього ревучого натовпу передалася й мені. Я навіть і не подумав, щоб рятувати його.
З другого боку, в своєму дикому і неспокійному житті я бачив забагато всякого дива, щоб тепер воно спонукало мене на безглуздий вчинок. Я був тихомирний як ніколи. Мені нічого було сказати. Я знав одне: що всіх оцих подій не дано мені зрозуміти і що вони повинні статися.
А Пілат усе ще не здавався. Натовп гарячкував щодалі більше, гамірливо жадав крові й розп"яття. Пілат знову зайшов у залу суду. Його задумові обернути все у фарс не поталанило, і він хотів удруге відмовитись від суду, — мовляв, Ісус же не з Єрусалима: Ісус був підданець Антіпи, і Пілат хотів послати його до Антіпи.
Тим часом ревло вже ціле місто. Вуличний натовп змів наше військо, що зовні охороняло палац. Почався бунт, який щомиті міг перетворитись на повстання проти Риму й міжусобну війну. Мої двадцятеро легіонерів стояли напоготові. Вони також не любили фанатичних євреїв і тільки чекали наказу, щоб очистити подвір"я голими мечами.
Коли Пілат вийшов із зали й запропонував відіслати Ісуса до Антіпи, голосу його ніхто не чув, бо тепер натовп ревів, що Пілат зрадник. Якщо він відпустить рибалку на волю, то зрадить Тіберія. Я стояв, спершись на мур, а передо мною якийсь бородатий розпатланий фанатик підстрибував і безугавно кричав: