Галка

22
18
20
22
24
26
28
30

«Дияволи» мов крізь землю провалилися. Бог милостивий і, може, вигнав їх з мого лісу. Але вони були. Я знайшов один батистовий парашут і великий мішок з речами. Надсилаю вам».

«10 серпня.

Гер комендант!

Парашут і мішок вантажів «небесних дияволів» ми знайшли, а їх самих нема. Мабуть, живуть обережно або пішли в інші ліси, я не помічав їхнього вогнища, хоча у лісі моєму зустрічав десятки вогнищ. Ось уже кілька тижнів до лісу прийшли сотні сімей, цілими хуторами селяни, чиновники, приїжджі з Риги, що жили в селах. У ліс вигнано тисячі корів, овець. Схоже на те, що люди ждуть приходу більшовиків. Мені від цього стає страшно.

Гер комендант! Ви лаєте мене, називаєте «ґаволовом». А що вдію я, слабий чоловік? Напружую пам"ять, щоб описати отих підозрілих. Естонець — білявий, на обличчя вродливий, років двадцяти. Такий же молодий і його напарник-брюнет, волосся без залисин, на чолі вміститься і моя долоня. Очі великі й ніби голодні, як у мого пастуха, який ніколи не наїдається. Боюся таких очей. Ще у брюнета на бороді ямочка. Ще… Згадав: у цього другого витатуйована лівій руці літера Т».

Дочитавши копію цього повідомлення, гауптштурмфюрер Вундерліх ударив кулаком по столу, а потім став хукати на руку.

— Недоумкуватий, чи що, цей лісник! — процідив з гнівом. — «Великі очі, як у голодного, високий лоб і витатуйована літера Т на лівій руці» — дрібниці. Т — це якір. Перший, естонець, і другий, що німця задушив, давні знайомі нашого Кротова!

Слова ці гауптштурмфюрер промовив уголос, хоча в кімнаті, яку люб"язно надав місцевий комендант під кабінет, нікого не було.

Гауптштурмфюрер Вундерліх поквапливо перегорнув аркуші з інформацією лісника за 20 і 30 серпня. Нічого втішного: «Небесних чортів» нема. «Біла пляма» у спостереженні і за 10 вересня. Нарешті останнє повідомлення.

«18 вересня.

Гер комендант!

Знову зустрів двох — кучерявого й з одвислою губою брюнета. Розмовляли з біженцями в секторі мого лісу, поблизу хутора Апшалас. Обидва в цивільній одежі, на головах — зовсім нові капелюхи».

Уповноважений контррозвідки гауптштурмфюрер Вундерліх склав усі копії документів, узятих ним особисто в штабі армій групи «Норд» і переданих йому місцевим комендантом. Вундерліху хотілося зосередитися, подумати. І не лише подумати про «небесних дияволів», хоча російські парашутисти і Вундерліх ніби зв"язані одною мотузкою, тільки на різних кінцях вузли.

9 липня війська новоствореного росіянами 3-го Прибалтійського фронту атакували лінії «Пантера», однак не на дільницях, де було на кілометр по вісімнадцять-двадцять довготривалих і дерево-земляних вогневих точок, не біля Плескау, а на південь від Острова, де фортифікаційних споруд, вогневих точок і загороджень було значно менше, а ріка Велика вужча, ніж у районі Пскова. Це змусило командуючого групою військ «Норд» Моделя сказати, що тут не обійшлося без радянських агентурних груп. І зовсім розгнівався фельдмаршал Модель, коли наприкінці червня три піхотні дивізії й одну учбово-польову було перекинуто на критичну ділянку фронту під Даугавпілс. Передислокація відбувалася спершу по ризькому шосе, а потім по кількох дорогах на південь. Війська фронту, якими командував генерал Єременко, зустріли підкріплення військам 16-ї армії з частин майже чотирьох німецьких дивізій у всеозброєнні.

А могло б бути й по-іншому. Коли завершувалося спорудження лінії «Пантера», фельдмаршал Модель у наказі писав: «Противник своєю перевагою змусив нас відступити. Нині ми досягли лінії, на якій на підготовлених позиціях влаштуємо рішучу оборону. З кожним кроком назад війна на суші, в повітрі й на морі наближається до Німеччини. Тут, де ми стоїмо, нам належить знову завоювати славу нашої зброї і показати нашу гордість, нашу стійкість». У червні — липні армії «Центр» були пошарпані в Білорусії і в Литві фронтами Рокоссовського, Черняховського і танковою армією маршала Ротмістрова. Протягом місяця Червона Армія від Смоленська пройшла майже сімсот кілометрів на захід, звільнивши дві столиці — Мінськ і Вільнюс, і стала на порозі Східної Пруссії. А фельдмаршал Модель справді показував арійську гордість і стійкість «лева оборони». Місто Остров радянські війська могли взяти лише 21 липня, а Плескау — 23 липня.

Лісисто-болотяна місцевість східної Латвії підказала фельдмаршалу Моделю приготувати перед арміями генералів Єременка і Баграмяна на південному крилі групи «Норд» не лише «Пантеру», а й рубіж «Рейтер» по лінії Опочка — Себіж — Дрісса. Але й цього, вважав Модель, замало. З великою поквапливістю готувалася глибокоешелонована оборона по річках Синя і Зілупе, названа «Синім» рубежем, по лінії озер Лудза — Пілда — Лагда — Сівера («Зелений» рубіж), нарешті «Коричневий» рубіж, що перетинав озера Цірма — Резна — Ізвалта. Це проти військ 2-го Прибалтійського фронту. А проти 3-го Прибалтійського, яким командував генерал Масленников, уже в червні німці виганяли тисячі людей на спорудження лінії «Марієнбург», що пролягла від Псковського озера, через ризьке шосе до Гулбене. Тоді ж фельдмаршал Модель видав наказ про утворення оборонних рубежів «Валга», «Сігулда» і «Цесіс» на шляху росіян до Риги.

Гауптштурмфюрер Вундерліх не відривав очей від розісланої на столі карти. Він певен, що агент-лісник зустрічав у своєму масиві, поблизу ризького шосе не німців, а російських розвідників, які стежать за рухом військ і збирають відомості про нові оборонні рубежі «Валга», «Сігулда» і «Цесіс», що стали поперек горла росіянам. Про це засвідчила після «Пантери» і лінія «Марієнбург», де зупинилися війська 3-го Прибалтійського фронту генерала Масленникова на кілька тижнів. Зламають ці війська ще зуби і на рубежах «Валга», «Сігулда», «Цесіс». Неабиякою перешкодою військам Ленінградського фронту маршала Говорова став тридцятикілометровий рубіж «Танненберг» в Естонії, яким Модель перекрив шлях на Таллін.

Гауптштурмфюрер Вундерліх підвівся і побачив скалку від дзеркала. Узяв люстерко і віддалив, щоб побачити хоча б своє кругле підборіддя і неодмінно залізний хрест на грудях, вручений особисто фельдмаршалом Моделем за службу на лінії «Пантера». Це був хрест за розгром групи розвідників-парашутистів штабу Ленінградського фронту, за те, що Кротов, а потім його «лісові коти» вбили трьох парашутистів.

Гауптштурмфюрер поглянув на годинник. Скоро мав приїхати Кротов. Досить йому відсиджуватися у госпіталі із залізним хрестом на грудях. Не стільки тої рани від куль парашутистів, скільки байдикування. Після одужання Кротова залишили завгоспом у госпіталі. Та, на думку Вундерліха, власовець надто рано знайшов собі тепле місце. Треба покінчити з розвідгрупою, що діє тут, і яку він не добив під Плескау в лютому місяці.

За відчиненим вікном загурчав автомобіль. Машину посилав Вундерліх за Кротовим. Вийшов з авто і сам Кротов, стрункий, у німецькій уніформі, із залізним хрестом на грудях і трикутником, нашитим на рукаві, з літерами РОА. Кротов зняв пілотку і звичним рухом правої руки покуйовдив хвилясте волосся, затримавши у них на кілька секунд п"ятірню. Потім покрокував до ґанку.