Галка

— Це вірно! — погодився Галка. — Треба повідомити Центр про транспорти. Та й обстановку взагалі… А ви ж тим часом відпочинете.

— Гаразд, — сказав командир радистові й звернувся до Августа: — Скільки тобі років?

— Сімнадцять.

— Хочеш бути бійцем нашої групи?

— Хочу. Карабін собі добув, щоб не соромно було проситися у партизани.

Парашутисти сіли на повалене дерево, а радист лаштувався вийти на зв"язок.

— Хутори кишать німцями й айзеаргами, — розповідав Латиш. — Люди бачили наші парашути. Так що будьте обережними. Про нас тут знають. Та видно, що вночі і вранці німцям було не до парашутистів. Тремтять, вражі душі! Бояться приходу Червоної Армії.

— Логічно! — кивнув головою Кудрявий.

— Ще не все про ситуацію. У лісах бродять купками латиські хлопці, що втекли від німців, коли ті їх мобілізували копати траншеї, і колишні червоноармійці — втікачі з німецького полону. А я натрапив на Августа.

Кудрявий уважно слухав Латиша і скоса позирав на Августа, думаючи про себе. Командира захопила думка використання в розвідроботі Едуарда Робертовича, дядька Августа, ким би він не служив на дачі у Пельчі, садівником чи двірником. Можливо, він посланий місцевими комуністами на таку роботу, бо не можуть підпільники діяти, не знаючи ворожого лігва. А ота вілла була завжди заселена якимись окупаційними чинами. Не так для групи Кудрявого важливо, по якій причині й коли став Едуард Робертович садівником. Важливо, — що він там є і що має племінника Августа.

Тим часом Галка вже відстукував на тон бік фронту телеграму:

— Центр. Терміново. 11.04.44. В лієпайському порту скупчилося тридцять транспортів. На хуторі Пельчі, на віллі колишнього президента Латвії Ульманіса командуючий військами «Північ» генерал-полковник Шернер влаштовує свою резиденцію. В Кулдизі зараз п"ятнадцять генералів. Мабуть, це штабісти армій, що відступили з-під Риги. Біля мосту через Венту в Кулдизі п"ятнадцять зенітних гармат. Нема поки що Тайди. Кудрявий».

— Отримав сигнал — «квитанція»! — доповів Галка командирові.

Схвильований Кудрявий уже звертався до Августа:

— Послухай, тобі треба дістатися в Кулдигу, а потім до дяді. Як на це дивишся?

— Я піду і все зроблю, що ви скажете! — погодився Август.

— А німці тебе не затримають?..

— У мене є аусвайс. Я добре розмовляю по-німецькому, бо вчився разом з німцями-колоністами у німецькій гімназії.

— Оце здорово! — вигукнув Кудрявий. — А до Кулдиги звідси далеко?

— Кілометрів з п"ятнадцять. Ранком вийду на шосе, і мене підкине якась машина. Я не боюся німецьких солдатів. З ними домовитися легко. Айзсаргів треба боятися, — зауважив Август. — Скільки днів я повинен там бути?