— То, вважаєте, її парашут не розкрився? — аж пополотнів Латиш.
— Не вважаємо. Короп ось знайшов недавно слід від її чобіт.
— Чобіток 37-го розміру, — нагадав Короп.
— Точно! — усміхнувся Латиш. — Це її розмір…
— Все знає цей товстун! — ревниво прошепотів Орел, нахилившись до Віктора. — Навіть розмір Тайдиного взуття..
— На те він і розвідник, — сказав Галка.
— А цей хлопець — наше поповнення! — показав Латиші рукою на стрункого, русявого юнака з ямочкою на підборідді. — Август з міста Кулдиги. Німці посилають молодих латишів копати окопи, а він утік…
— Як патріот, — насмішкувато зауважив командир.
Та Август цілком серйозно відповів:
— Я — комсомолець. І карабін роздобув. Шукаю партизанів…
— Швидко Латиш довірився, — неголосно сказав Короп командирові.
Командир мовчав, хотів перемовитися з Латишем, бо був невдоволений його вирішенням іти й ліс із першим стрічним.
Кудрявий кивнув головою, і Латиш зрозумів, що хоче від нього командир. Вони відійшли на кільканадцять кроків.
— Так швидко, без усякої перевірки взяв новачка із собою? — запитав Кудрявий.
— Август — із Кулдиги, куди наїхало вже з п"ятнадцять гітлерівських генералів. Зараз там готують місця для них. Може, це штаб фронту? — продовжував Латиш, не відповідаючи прямо на запитання про Августа.
— П"ятнадцять генералів?.. — Кудрявий закліпав очима, у яких погасли злі вогники, а на устах з"явилася заздрісна усмішечка, ніби отих генералів він узяв у полон мов «язиків».
— Август тільки вчора в Кулдиги, — голосно промовив Латиш.
— Так! — ствердив юнак. — Там, біля мосту через Венту, німці поставили п"ятнадцять зенітних гармат.
— Та це ж чотири батареї! — вигукнув Галка, котрий добре знав зенітників. — Цілий дивізіон!
— П"ятнадцять генералів разом може бути тільки у великому штабі! — вголос розмірковував Кудрявий. — Мабуть, то штаб Курляндського фронту, тобто групи армій «Норд».