— Пробачте. Я сказав тільки з відданості вам до останнього свого подиху! — виструнчився Вундерліх.
На подвір"ї стояло кілька машин, серед них — авто Шернера.
Високий, підтягнутий, у чорному шкіряному пальті, у картузі з емблемою — орел розправив крила, повернувши хижу і голову на схід, а в кігтях свастика, — генерал-полковник твердим кроком ішов до машини.
У кількох метрах зняв широкополий бриль і схилив голову у покорі й відданості садівник. У руках мітла. Шернер усміхнувся і кивнув головою, ніби дякував за троянди.
— Айзпуте, Прієкуле! — назвав водієві пункти, куди збирався їхати, Шернер, недбало махнув рукавичкою.
5
Гауптштурмфюрер Вундерліх, похиливши голову, ледве йшов до свого «опеля», в якому сиділи водій машини і Кротов, котрого нікуди не хотілося відпускати від себе вже по одній тій причині, що той знав віч-на-віч російського радиста, чиї діяння сидять у печінках ось уже десять місяців.
— Щось ви не в настрої, гер гауптштурмфюрер! — насмілився зауважити Кротов.
— Треба було тобі ще зимою стріляти, не в розвідника, одягненого в уніформу німецького лейтенанта, а в радиста! — просичав Вундерліх.
— Діждеться свого і радисті — впевнено заспокоїв Кротов шефа.
— Ви почали з тією групою війну, вам її і закінчувати, І якнайшвидше! — процитував Вундерліх Шернера. — Такий наказ командуючого!
— Теж мені невидаль — цей молодший сержант із запасного, радист! — сплюнув Кротов. — Не добили його під Псковом, під Алуксне і Цесісом — доконаємо тут. Нікуди вони від нас не дінуться, гер гауптштурмфюрер! У Курляндії скільки дивізій німецьких військ. Тисячі нашого брата, котрий ненавидить більшовиків. Тут скоро скрізь будуть лінії оборони! Як можна розвернутися у таких умовах? Тиждень, другий — і хана.
Поблизу «опеля» підмітав високий, сутулий, у брилі садівник. Мітла монотонно шкрябала по усланій валунами стежці, біля якої стояло авто гауптштурмфюрера. Це дратувало Вундерліха, і він вигукнув:
— Замітатимете, коли ми поїдемо!
Садівник розвів руками, відставивши мітлу, немов на караул, утверджуючи цим жестом, що не розуміє по-німецькому.
— Шкребеш тут, як ножем по серцю! — втрутився Кротов. — Геть звідси!
«Гадаєте, мені приємно дивитися на ваші фашистські пики? — подумав садівник. — Та доведеться. Племінник Август просив стежити за вами. Легко сказати: стежити. А що я можу вистежити? На свої зібрання генерали не запросять…» — І потупив погляд, боячись зустрітися з очима гауптштурмфюрера. Однак по недовгій паузі садівник таки сказав російською мовою, звернувшись до Кротова:
— Ця дача — реліквія вільної Латвії, й мені не хотілося, Щоб у саду, на подвір"ї було сміття.
Такі слова сподобалися Вундерліху, і він байдужо махнув рукою.
«Опель» покинув охайне й затишне подвір"я вілли командуючого.