Галка

4

Латиське містечко Кулдига — на бистрій річці Вента, що бере витік у Литві і перетинає весь Курземський півострів, упадаючи в балтійське море. Засноване ще у 1242 році Тевтонськнм орденом як фортеця на шляху агресії й експансії німецьких рицарів у глиб земель племен курів і лівів і далі на схід — до північних територій Київської Русі, до Пскова й Новгорода. В очах генерал-полковника Шернера, який замінив на посту командуючого групою «Норд» фельдмаршала Моделя, затишна, зелена над живописним водоспадом стародавня Кулдига — уособлення цитаделі німців у прибалтійських землях. У кількох кілометрах від Кулдиги, на хуторі колишнього президента Латвії німецький воєначальник і влаштував свою резиденцію. Тут розмістився штаб групи армій «Норд».

У середині жовтня становище німецьких військ на Курляндському півострові було вкрай тяжке. Зі сходу вели, наступ армії генерала Єременка і 13 жовтня взяли Ригу. У наступні дні червоні війська підійшли до Тукумса. Війська цього ж 2-го Прибалтійського фронту намагалися пройти і до Салдуса, а на півдні до Скрунди. На заході війська генерала Баграмяна розширювали «коридор» між Лієпаєю і Клайпедою.

Обставини змусили нового командуючого групою військ генерал-полковника Шернера терміново скликати нараду генералітету. Були запрошені командуючі 1, 2 і 10 корпусів і восьми дивізій; у тому числі і трьох танкових. В штабі зібралося понад двадцять генералів, майже половина з тих, котрі командували трьома десятками дивізій, відсічених арміями 1-го Прибалтійського фронту від Східної Пруссії.

Генерал-полковник підвівся з-за столу. Він продумав, лк почати своє звернення до генералів на цій нараді. Почав пригніченим голосом, який дедалі ставав упевненішим, міцним, як сталь.

— 13 жовтня противник здобув Ригу. У цей день закінчилася історія групи армій «Норд».

Шернер зробив паузу, і генерали перезирнулися, почувши отаке від переконаного націонал-соціаліста.

— Починається історія групи армій «Курланд». До складу групи «Курланд» входить і угруповання «Клеффель».

Генерал Клеффель підвівся і нахилив голову на знак повної згоди й солідарності з командуючим фронтом.

— Починається славна історія групи «Курланд»! — повторив Шернер. — Наступ росіян під командуванням генерала армії Єременка після взяття Риги мало що дав більшовикам. Це можна сказати і про спроби генерала Баграмяна пробитися до Лібави. Ми, звичайно, як того вимагав тактика, скоренили за минули» тиждень лінію франту до 218 кілометрів, а це означає, що кожна дивізія групи «Курланд» на фронті тримає оборону в сім кілометрів. Досить значна концентрація військ, якщо зважити на географічні умови: багато густих лісів, боліт…

— У багатьох дивізіях великий недокомплект, — насмілився зауважити начальник штабу 18-ї армії генерал Ферч.

— Недокомплект компенсують географічні умовні — зауважив генерал-полковник Шернер і підвищив голос. — Недокомплект окремих дивізій компенсується стійкістю солдатів, їх вірністю фюреру, нашим непереможним духом! Курляндія — останній бастіон на» порозі фатерлянду. Цей бастіон ми будемо захищати до останнього набою, до тих пір, поки фюрер не дасть у наші руки нову, всесильну зброю!

Генерал-полковник зробив тривалу паузу. У цих словах — кредо нового командуючого. Характер у Шернера крутий, як і в самого фюрера, котрого обожнював генерал-полковник. З Гітлером Шернера зближувало ще й те, що фюрер довіряв своєму генералові, раз по раз посилаючи його на відповідальні ділянки Східного фронту. Гітлер поважав Шернера, перед яким тремтіло не лише населення в окупованій провінції Латвії, а й усі чотири десятки курляндських генералів.

Рішучість генерал-полковника Шернера боронити Курляндію в час, коли чимала група воєначальників з фельдмаршалом Кейтелем на чолі запропонувала Гітлеру якнайшвидше евакуювати війська з Курляндії через порти в Німеччину, очевидна. Фюрер став у суперечці на бік генерал-полковника Шернера, тому що Курляндія була історичним бастіоном і плацдармом тевтонів у їхньому поході на Схід, тому що Курляндський півострів виявився останньою радянською територією, захопленою німецькими військами, звідки віддаль до Москви не набагато довша, ніж до Берліна. Останнє — надто важливе для морального духу солдатів армії фюрера. Гітлер чекав: сконструюють нову зброю, про яку вже пише німецька армійська преса, пишуть газети власовців і латиських націоналістів під великими заголовками: «Фюрер дасть у руки своєї армії нову грізну зброю — зброю перемоги у війні з більшовицькою Росією».

Генерал-полковник Шернер говорив чітко й упевнено, час від часу позираючи на відчинене вікно, у яке вривалися промені осіннього, але ще теплого сонця. Інколи він затримував погляд на жовтолистих липах і на дубах.

Під вікнами кабінету Шернера був розарій, і там порався садівник, вирізуючи сухі віджилі гілки і складаючи їх на купку. Садівник Едуард Ермуш зрізав і півні троянди — червоного, жовтого, рожевого кольорів, щоб потім поставити їх у кабінеті на стіл командуючого.

Шернер побачив садівника і посміхнувся, а потім закліпав очима. До садівника підійшов вартовий і став виганяти того з розарію. Латиш щось говорив солдатові, не розуміючи німецької мови, і показував букетом квітів на відчинене вікно. Вартовий рішуче скинув з плеча «шмайсер», і садівник, поклавши троянди на стежку, взяв сухе, колюче, вирізане ним гілля троянд і пішов з розарію.

Незабаром садівник повернувся, щоб доповнити букет ще трояндами, можливо, останніми року сорок четвертого, бо розарій треба готувати до зими.

— Є відомості, що два Прибалтійських фронти перегруповують сили і розпочинають новий наступ: війська Єременка на Салдус, а війська Баграмяна на Лібаву. Ми повинні попередити руських і завдати удару силами ввірених вам восьми дивізій, пани генерали, і розсікти позиції 51-ї армії і 5-ї танкової армії маршала Ротмістрова, вийти у Східну Пруссію, з"єднавшись там зі своїми військами.

Командуючий Шернер ще зробив паузу, мовби для того, щоб сказане краще відклалося у голові кожного з присутніх. Він ждав запитань, пропозицій. Та всі мовчали. А це означало, що командуючий мав говорити далі.