Юркові здалося зараз, що стукав він, сигналячи, до своєї коханої дівчини, забувшись про все. Спохопився, коли перед самісіньким склом виринуло бородате обличчя, схоже на «дядька-чорномора» з дитячої казки, а може, ще й на портрет Івана Сусаніна з афіші Великого театру — коли був у Москві, слухав цю оперу. Спершу він відсахнувся. Та розгубленість тривала мить. Сокіл неголосно, але владно промовив:
— Червона Армія прийшла! Десант! — і націлив автомат у шибку.
Бородата голова перехрестилася. За плечима бороданя з"явилася, немов русалка, у білому, з довгим розпатланим волоссям жінка.
Сокіл миттю до ґанку. Там стояв Іван. У сінях цокотіли гаком чи клямкою невпевнено, нервово.
— Я сказав, що ми десант, — прошепотів Сокіл.
— Ну і даєш! Сказав би вже, що ти — сам Олександр Невський! Воскрес цієї ночі, — відповів Іван.
Двері відчинилися. Сокіл з Іваном, пригинаючись, вскочили до кімнати, нишпорячи очима й вічками стволів автоматів по ліжку, стінах, лаві.
— Нема у нас нікого, — порушила мовчанку впевненим голосом молода жінка. Вона вже встигла одягти сукню і тепер накинула на плечі жакет.
— Свят-свят… Хто там, Насте? — пролунав кволий голос з печі.
— Якісь, мамо, посипальники-щедрувальники! — не без гумору сказала Анастасія, що підкреслювало її сміливість. — Сьогодні ж Новий рік по-старому…
«Анастасія!» — подумав Сокіл. І, стоячи під вікном, пригадав свою Настю. А вголос:
— Ми щедрувальники. Можеш, діду, пригоститися тютюнцем з Великої землі. Абхазький. Точно такий, як і турецький! Пахучий. Такого вік тобі не доводилося палити, е те, що твій самосад, яким навіть стіни пахнуть. Як тебе величати?..
— Герасим, — сказав хазяїн. — А стіни прокурив, щоб міцніші були. Хочеться дожити до світлого часу…
Він дивився на Сокола й Івана, вдягнених у кожухи, взутих у валянки, з автоматами, що їх цінують і німці і поліцаї за патронники, схожі на сковорідки. «Мабуть же, десант! Якого біса німцям іти у таку пору?» — подумав Герасим, натягуючи верхні штани й одягаючи косоворотку.
— Поблизу німецький гарнізон є? — запитав Сокіл.
— В селі Цапелька є. Шосе ж поруч. Та й желєзка з верству з гаком, — відповів хазяїн.
— Ти щось хитриш, діду! До залізниці від Цапельки, що на шосе, з десять кілометрів! — уточнив Сокіл, який уже зорієнтувався, де вони знаходяться.
— Вірно. Дев"ять кілометрів, — сказала Анастасія.
— То, виходить, у вас кілометр з гаком — усі вісім? — засміявся Іван. — Псковський гак.
— Зайшли, то сідайте, — трохи знітився хазяїн, — якщо ви справді ті, що з неба…
ebooksa