Галка

— Ми свої!.. — поквапливо і наперебій горланили лижники.

Всі вони, неначе по команді, попадали у сніг, за стовбури сосен, затуляючи голови руками, ніби від бджіл. Їхні вигуки на якусь мить паралізували свідомість десантників, і ті втрималися, не натиснули пальцями на спускові гачки.

Галка тяжко зітхнув і спідлоба зиркнув на своїх.

— Треба було стріляти раніше, коли вони йшли… немов п"яні барани, слід у слід!.. — з гнівом прошепотів Орел. — Це ти, командире, винуватий!

— Учора ви теж удавали із себе партизанів і вбили нашого! — гукнув до лижників Кудрявий. — Зброю в сніг!

— І руки вгору, сволото! — ствердив ці слова ще й лайкою Короп. — Ви всі лежите на мінах.

— Полоснемо по мінах — і од вас залишаться тільки віники! — підтримав Коропа й нетерплячий Орел.

— Не стріляйте!

— Ми партизани!

— А стріляли у вашого «лісові коти». Власовці.

— Всадили, сволочі, автоматну чергу в спину і втекли…

— Не стріляйте. Ми свої!

Така була відповідь на погрозу Коропа й Орла.

— Ваш лейтенант тяжко поранений. Сволочі перебили йому хребет. Біля нього зараз наш лікар!

Це був ще один голос від лижників, хтось навіть назвав ім"я лікаря, щоб довести десантникам, що до них прийшли не карателі, не «лісові коти», а партизани.

— На партизанській базі зараз секретар райкому партії товариш Акатов. Лейтенант Петро казав, що про нього вам говорили в Ленінграді! — гукнув ще один лижник.

— Не стріляйте!

Своїми вигуками лижники збили з пантелику парашутистів.

«Як могло таке статися?!» Це мучило кожного. Безсумнівно, стріляли у Петра власовці. А йшли на луки партизани, побачивши, як кружляє літак і опускаються парашутисти? Зробивши чорне діло, троє власовців, виходить, побачили партизанів і — навтіки. Чому ж партизани не погналися, не вбили трьох німецьких найманців? Та, мабуть, тому, що вони не партизани, а німецькі карателі. Тепер хочуть хитрістю взяти в полон ще й цих чотирьох парашутистів. Тому й сказали, що власовці «намазали п"яти салом», бо самі є «лісовими котами».

— Брешуть анцихристи! — процідив з люттю Орел.