Алан тричі свиснув, подаючи умовний знак. Дивно було бачити, як при першому звуці всі головешки враз зупинилися, наче люди, що несли їх, злякались, і як після третього свисту вони заметушилися знову.
Заспокоївши їх таким чином, ми спустилися схилом пагорба вниз, де нас зустрів біля воріт (житло це було схоже на багату 4>ерму) високий вродливий чоловік років за п"ятдесят і привітав Алана по-гельському.
— Джеймсе Стюарт, — звернувся до нього Алан, — прошу вас говорити по-шотландському, бо я привів із собою молодого джентльмена, який не розуміє гельської мови. Ось він, — додав Алан, беручи мене під руку, — це молодий джентльмен і лерд із південної Шотландії; на мою думку, для нього буде краще, коли ми не називатимемо його ім"я.
Джеймс Ґленський досить люб"язно привітався зі мною, а потім знову обернувся до Алана.
— Це просто жахливий випадок, що накличе на країну нещастя! — вигукнув він, заламуючи собі руки.
— Пусте, — заспокоїв його Алан. — Вам доведеться примиритися з ложкою дьогтю в бочці меду. Колін Рой мертвий, і будьте вдячні за це.
— Добре вам говорити, — не вгамовувався Джеймс, — але, слово честі, я б хотів, щоб він ожив знову. Звичайно, легко вихвалятися й пишатися наперед, та справа вже зроблена, Алане, а хто за це відповідатиме? Вбивство сталося в Аппіні, запам"ятайте це. І Аппінові доведеться розплачуватись.
Поки вони розмовляли, я стежив за слугами. Одні з них стояли на драбинах і рились у стріхах будинку й надвірних будівель, витягуючи звідти рушниці, шпаги та військове спорядження, інші забирали їх і кудись відносили. Від підніжжя пагорба долинали приглушені удари мотики, з мого я здогадався, що там закопують зброю. Хоч усі вони метушилися, в роботі не відчувалось порядку, люди хапалися за одну й ту саму рушницю, стикаючись смолоскипами, а Джеймс, перериваючи час від часу розмову з Аланом, віддавав челяді накази, яких, очевидно, ніхто не розумів. При світлі смолоскипів я бачив, що обличчя в усіх були схвильовані й стривожені; хоч слуги й намагалися говорити пошепки, в їхніх голосах відчувався страх і гнів.
Незабаром з будинку вийшла дівчина з якимсь клуночком чи пакунком у руках, і я часто потім усміхався, згадуючи, як Алан, побачивши той клуночок, якимось шостим чуттям здогадався, що то таке.
— Що то в руках у дівчини? — спитав він.
— Ми саме робимо лад у домі, Алане, — відповів Джеймс зляканим і трохи улесливим тоном. — Адже вони обшукуватимуть Аппін зі свічками, тому треба, щоб у нас усе було гаразд. Ми закопуємо рушниці й шпаги в мох; а це, мабуть, ваш французький одяг. Його, очевидно, теж закопаємо.
— Закопати мій французький мундир! — обурився Алан. — Присягаюсь честю, цього не буде! — Він одібрав у дівчини пакунок і пішов до клуні переодягатися, доручивши мене своєму родичеві.
Джеймс повів мене в кухню, сів зі мною до столу, усміхаючись і розмовляючи спочатку досить гостинно. Та скоро він знову засумував і сидів мовчки, насупившись і гризучи нігті. Часом він згадував про мене, промовляв кілька слів, намагаючись усміхнутися, і знову поринав у гіркі роздуми. Його дружина сиділа біля каміна й плакала, затуливши обличчя руками; а старший син, присівши на підлозі, переглядав велику купу паперів і час від часу кидав котрийсь із них у вогонь. Служниця з почервонілим від сліз обличчям сновигала по кімнаті, скімлячи зі страху. Іноді в дверях з"являлось обличчя служника, який запитував, що робити далі.
Нарешті Джеймс підвівся і, вибачившись за свою неввічливість, попросив мого дозволу піти пройтися.
— Все одно з мене погане товариство, сер, — додав він, — до того ж я не можу тепер думати ні про що інше, крім цієї страшної нещасливої пригоди й тих прикрощів, які через неї загрожують безневинним людям.
Раптом Джеймс помітив, що син кинув у вогонь папір, який він, мабуть, хотів зберегти. Нерви його не витримали, і було боляче дивитись, як він кілька разів ударив хлопця.
— Ти з глузду з"їхав?! — вигукнув він. — Хочеш, щоб твого батька повісили? — І, забувши про мене, ще довго кричав по-гельському, на що юнак нічого не відповів, тільки дружина при слові «повісили» закрила обличчя фартухом і заридала ще голосніше.
Мені, як сторонній людині, дуже тяжко було чути і бачити все це, і я невимовно зрадів, коли повернувся Алан, знову схожий на себе у французькому мундирі, хоч той мундир уже так зносився й вилиняв, що майже не заслуговував своєї назви. Потім другий син Джеймса вивів мене з кімнати і дав новий одяг, у якому я вже давно мав потребу. Крім того, мені подарували пару черевиків з оленячої шкіри, які носять верховинці. Спочатку черевики здалися мені досить чудними, але потім, походивши в них трохи, я пересвідчився, що вони дуже вигідні.
Коли я повернувся до кімнати, Алан, очевидно, вже встиг розповісти Джеймсові про свої пригоди, бо вони вирішили, що я повинен тікати з Аланом, і всі заходилися споряджати нас у дорогу. Кожному з нас дали шпагу й пістолі, хоч я й признався, що не вмію володіти шпагою. З цією зброєю, бойовим припасом, мішечком вівсяного борошна, залізним казанком і пляшкою справжнього французького коньяку ми приготувалися в дорогу. Грошей, правда, у нас було обмаль. У мене лишилось не більше двох гіней, а Аланів черес із грішми відправили за призначенням з іншим гінцем, тож усе багатство цього вірного посланця складалося з сімнадцяти пенсів. Що ж до Джеймса, то він геть чисто витратився на подорожі до Единбурга й на судові процеси в справах орендарів, а тому зміг нашкрябати лише три шилінги й п"ять з половиною пенсів, та й ті майже всі мідяками.
— Цього мало, — зауважив Алан.
ebooksa