— Горілку, спирт. А ковбаса є?
— Є.
— Ще один автомат візьміть у каюті капітана. Револьвери у трьох, одну гвинтівку про запас, патрони вантажте всі. Компас, ліхтар, журнал і карти району на всякий випадок… Та чоботи не забудьте добре попідв’язувати!
Старпом критично оглянув, як принайтовлені до плотів невеличкі тюки, і заквапився в капітанську каюту. Він обережно загорнув товстий чорний зошит у клейонку і бігом повернувся на палубу. Крен ставав дедалі більший, і це примушувало поспішати: вода з правого борту підступала вже до центральної надбудови, корма зникла у хвилях. Зошит капітана Ільїн засунув разом з картами і журналом у жерстяний ящик.
Ковзаючи по мокрій похилій палубі, моряки перетягли обидва зчеплені докупи плоти ближче до корми, наділи рятувальні нагрудники і похапцем випили по склянці горілки. Кочегар, старпом і стерновий узяли весла, щоб одвести пліт якнайдалі від тонучого корабля.
Вирішальна хвилина наближалась, але моряки мимоволі затримувалися на палубі. Всередині корабля почувся глухий, схожий на важке зітхання шум. Корпус здригнувся і почав помітно осідати.
— Пора! — різко скомандував старпом.
Моряки випросталися, обводячи поглядом палубу, прощаючись із рідним кораблем. Їх чекала самотність і цілковита невідомість. Ільїн нахмурився і, вхопившись за петлю леєра, потягнув пліт через фальшборт. Хвилі схопили моряків у свої крижані обійми. Плоти відчалили.
— Ну й вода! — насилу вимовив механік.
Ніхто не відповів. Усі дивилися в бік «Котласа».
Для кожного, хто уявляє собі загибель судна тільки з малюнків, звичайно постає в уяві занурений носом у воду корабель з працюючими вхолосту гвинтами і прапором, що майорить на кормі. Але страшно самому бачити тонуче судно, особливо коли воно йде на дно кормою. Корабель наче падає навзнак, у корчах піднімаючи високо ніс, потім повільно перевертається, показуючи слизьке, обросле днище, потворне, як посинілий розбухлий труп, і повільно зникає у хвилях. Таке видовище постало перед моряками «Котласа», гнаними вітром і течією в морську далечінь.
Ніхто з них не міг сказати, скільки минуло часу, — може лише кілька годин, а може — кілька діб: у свідомості моряків перестали існувати звичні людські уявлення. Тільки воля ще жила в цих напівмертвих тілах. Це вона змушувала людей підводити голови над розбурханими хвилями і триматися за леєри просунутими по лікоть у петлі руками: набряклі й зсудомлені кисті рук не могли більше служити морякам.
Інстинктивне відчуття того, що берег близько, проникло в затьмарену свідомість старшого помічника. Ільїн підвів важку голову і деякий час боровся з чорними плямами, що плавали перед очима. Нарешті йому вдалося розглядіти, що берег зовсім близько. Рідкий на морі, біля берега туман ставав густішим. У глибині скелястого коридора — фіорду — чорні ворота якого привернули увагу Ільїна, туман стояв щільною сизою стіною.
— Берег! Берег! — хрипким голосом крикнув кочегар.
Моряки заворушилися, збираючи останні сили. Ільїн дістав завітну пляшку із спиртом. Дев’яностоп’ятиградусна рідина вливалася в горло, і в очах моряків з’явився живий, осмислений блиск. Ільїн настільки отямився, що промовив до кочегара:
— Ох і гарний же зараз наш десант!
— Сховатися треба на березі, поки трохи оговтаємось, — озвався Курганов.
Стрімкі темно-сірі стіни фіорду насувались і росли, випливаючи з туману. Тепер моряків відносило ліворуч, за скелястий мис чи острів, за яким фіорд розгалужувався, висуваючи посередині скелястий клин. Від клина йшла смуга рівної землі, зарослої деревами, осіннє листя на яких ледь червоніло крізь туман. Далі нічого не було видно, а біля гирла фіорду, на уривистому кам’яному мисі проглядали чотири білих будиночки, які один за одним тулилися на положистому схилі.
Напроти мису хвилі почали шарпати плоти. З великими труднощами морякам удалось обійти мис, і вони опинилися на спокійній темній воді, в білястій імлі густого туману. Прямовисні скелі відступили, утворивши півкруглу бухту. Близький берег бухти являв собою нагромадження величезного каміння, порізаного вузькими протоками. Між цим камінням виднілися дві високі щогли парусного судна, а далі крізь туман невиразно вимальовувався цілий ліс щогл.
Ільїн від несподіванки тихо цмокнув язиком. Пліт з моряками обережно посувався протокою, під надійним прикриттям чорних каменів, що височіли обабіч. Бушприт судна, щогли якого моряки помітили при вході в бухту, перегородив вузький просвіт. Напружено витягши шию, всі шестеро намагалися розглядіти це судно. Щось було в ньому таке, ідо свідчило — судно давно не ходило в море: рангоут був прибраний, шви конопатки проступали чіткими сірими лініями на чорному борту.