Білий Ріг

— Правильно! Хоч і невигідно, а доведеться брам сель згорнути: мало парусів у нас на бізані — виходить неврівноважена парусність. До цієї справи всім нам треба братися, а я не можу відійти од стерна, поки Титаренко не призвичаїться.

— Ми вчотирьох, — обізвався механік.

І моряки кинулися до лебідок.

Бригантина вийшла далеко у відкрите море; її дуже гойдало на великій хвилі. Метелицин першим досяг салінга і, намагаючись не дивитися вниз, поліз по вантах, добираючись до верхнього брам-рея. Палуба зникла в тумані, щогла тяглася далеко вниз, а брам-стеньга здавалася занадто тонкою. Чутно було, як вона потріскує в езельгофті. З кожним креном судна щогла описувала в повітрі дугу. Коли бригантина пірнала носом, щогла ніби провалювалася під Метелициним, і він гарячково хапався за перекладини вантів. Ще гірше було молодому морякові, коли судно піднялося на хвилю — велетенська щогла похилилась на нього, ніби хотіла вдарити, ноги гойднулися вперед, і він повис над палубою вниз спиною. Чоло Метелицина вкрилося потом, моряка трохи нудило на незвичній висоті. Але він швидко освоївся і зміг роздивитися проводку снастей — гітових, топенантів і горденів.

Спільними зусиллями на кофель-планках біля бортів судна розшукали ходові кінці цих снастей — правих і лівих. Навалившись животами на парус і упершись ногами в хисткі, наче розгойдана колиска, перти, «парові мореплавці» зуміли впоратися з незвичайним завданням. Незважаючи на темряву, брамсель згорнули.

Вітер став дужчий і почав заходити, але екіпаж бригантини вже трохи призвичаївся до снастей. Реї обрасопили як слід, парусність урівноважилась, і старе судно бігло морем із швидкістю десяти вузлів. Єдине, що бентежило моряків, — це сильний скрип і тріск, що чулися звідкись із глибини судна.

— Чи це завжди так на парусниках? — дивувався Метелицин, звертаючись до старпома. — Хлопці турбуються, коли б не розвалилася наша посудина.

— Не знаю. Мені теж здається, що тут не все гаразд. Вода в трюмі не прибуває?

— Тече потроху, але що то за теча: двома помпами покачали — й сухо.

— Спущусь-но я сам, — вирішив Ільїн, — а ви тут побудьте.

Взявши ліхтар, який залишили їм норвежці, старпом спустився в трюм, ступаючи по вкритих водою хитких дошках, покладених поверх баласту. Сильний тріск сповнював задушливий простір трюму, заглушаючи шум моря, що билося об дерев’яні борти. Походивши по трюму, старпом з’ясував, що тріскотить майже весь корпус бригантини, а оглушливий скрип іде від щогл судна. Ільїн постояв і повернувся на палубу.

— Негаразд, звичайно, — відповів він на помічникове запитання. — Біс його знає, посудина розхиталася, та й наш стоячий такелаж, мабуть, не завадило б ще раз обтягти.

— Ніч, як сажа, де вже тут до цього братися з одним ліхтарем?

— Усе ж таки спробуйте.

— Зараз приступимо.

— Ліхтар захопіть!

— А хіба він вам біля компаса не потрібен?

— Ой, морячок! — засміявся Ільїн. — На компас не глянув! З казанка спирт давно вже випили чи висох. Куди вітер, туди й ми, тільки б швидше відійти якнайдалі. Хіба не все одно — вест, зюйд-вест чи норд-вест? Побачення з англійцями у нас, на жаль, не призначене. Ви, мабуть, хотіли б за всіма морськими правилами, в бейдевінд, з переміною галсів? А як ви, друже, вчотирьох упораєтеся з такою парусністю? Отож то. Кишеньковий світний компас є, і добре… Чорт, як курити хочеться.

Протягом цієї ночі Ільїн і стерновий чуйно прислухалися до звучання вітру в парусах.

Як тільки шум вітру ставав дужчий і дзвінкіший, обидва моряки вже знали, що судно кинулося до вітру. Зростаючий опір штурвального колеса негайно сигналізував про те саме. Для інших чотирьох ніч минула в безперервній тяганині з парусами. Руки моряків, звичні до зовсім іншої роботи, боліли, а на долонях повискакували пухирі.