Ми ввійшли до центральної хатини, де на кушетці лежав чоловік.
— Це ти, Стелло! — промовив він. — Я вже думав, що ти заблукала.
— Ні, батьку, я навіть привела гостей.
— Ласкаво просимо, сер, — озвався господар. — Давно вже ми не бачили білої людини, а ви навіть, судячи з обличчя, англієць.
Він подав мені руку. Тут я раптом пригадав його прізвище.
— Як життя, містере Керсоне? — запитав я.
Він відсахнувся, як ужалений.
— Хто сказав вам моє прізвище? — закричав він. — Стелло, ти сказала його, незважаючи на мою заборону?
— Я не говорила, батьку.
— Сер, — втрутився я, — я поясню вам, звідки мені відоме ваше прізвище. Чи пам’ятаєте, як багато років тому ви прийшли прощатися зі священиком в Оксфордширі?
Він кивнув головою.
— А пам’ятаєте, що там був маленький хлопчик?
— Пам’ятаю.
— Це був я, Аллан Квотермейн. Мене випадково знайшла і врятувала міс Стелла.
— Випадково, кажете ви? — заперечив Керсон. — Ні, це сталося волею провидіння. Але ви втомилися і голодні. Поговоримо потім. Стелло, вже час їсти.
Більше я нічого не пам’ятаю з того, що було цього вечора. Прокинувся я наступного дня в дуже зручному ліжку й, одягнувшись, вийшов до центральної кімнати, де вже був накритий стіл. У дверях з’явилася Стелла, ведучи за руку Тоту.
— Вам доведеться снідати одному, — сказала вона. — Ваш приїзд так схвилював мого батька, що він ще не вставав.
Позаду мене почулося бурчання.
Я обернувся і побачив Гендріку.
Якесь неясне відчуття підказало мені в цю хвилину, що я переживу надзвичайно велике горе. Я здригнувся від її лютого погляду, спрямованого на мене. І Гендріка сама зробила поривчастий рух, трохи розплескавши каву.
ebooksa