Я отямився, тому що мені здалося, ніби дивний дощ падає на моє обличчя і голову. Я майже розплющив очі, але побачив привида і знову закрив їх.
— Хай помирає, міс Стелло, — говорив чийсь грубий голос. — Він принесе вам нещастя! Хай помирає!..
Я знову розплющив очі і побачив молоду дівчину.
Вона була висока й струнка, як очеретинка. Вона сердилася. Очі її виблискували і гнівний погляд був спрямований на жінку в якомусь дивному вбранні, що стояла перед нею. Ця жінка була молода, приземкувата, з вигнутими широкими плечима. Її лоб, підборіддя й вуха виступали вперед. Загалом вона надзвичайно нагадувала мавпу.
— Принеси горілки! Як ти смієш, Гендріко, — сердито заговорила дівчина.
— Не треба горілки! — прошепотів я англійською, ледве ворочаючи розпухлим язиком. — Дайте води!..
— Ах, він живий! — вигукнула чарівна дівчина. — Він говорить англійською! Сер, ось ваша пляшка — вона повна чистої води зі струмка, який протікає тут, за деревом!..
Я ледве підвівся, підніс до губ пляшку і напився. Я відчував, як з кожним ковтком поверталося до мене життя. Але молода дівчина зупинила мене.
— Досить, досить! — сказала вона і майже силоміць забрала у мене пляшку.
— Що з дитиною? — запитав я. — Вона померла?
— Я не знаю! Де вона?
Я сяк-так доплентався до того місця, де лежали Тота і Індаба-Зімбі. Важко було сказати, померли вони чи знепритомніли.
Молода леді змочила водою обличчя Тоти, а Гендріка вчинила так само з Індаба-Зімбі.
Незабаром, на превелику мою радість, Тота розплющила очі і хотіла, мабуть, закричати, але не змогла, бо язик у неї розпух. Леді влила їй у рот кілька крапель води, і це відразу підбадьорило бідолаху. Індаба-Зімбі теж опритомнів, застогнав, розплющивши очі, і відразу зрозумів свій стан.
— Що я говорив тобі, Макумазане? — прошепотів він, підносячи пляшку до губ.
Поглянувши ліворуч, я побачив двох прекрасних коней, на одному з яких було жіноче сідло.
Чарівна дівчина взяла Тоту і тримала її на руках, заколисуючи.
— Дозвольте запитати ваше ім’я, — сказав я.
— Стелла! — відповіла вона.
— Стелла… а далі?
ebooksa