Навіть діти ходили якось сумовито і розмовляли стишеними голосами. Я ніколи не бачив їх за грою або щоб вони сміялися, як це притаманно всім дітям.
Жили ми досить комфортабельно. Їжі мали вдосталь. Для мене (я все ще шкутильгав) вибрали витривалого, спокійного поні.
На цьому поні я разів зо два їздив південним схилом гори під тим же приводом полювання.
У таких випадках мене супроводжував Ханс. Я помітив, що він був тепер мовчазний і задумливий.
Одного разу ми зовсім близько під’їхали до входу в печеру або тунель, де бідолаха Савеж знайшов таку жахливу смерть.
Коли ми розглядали це місце, з’явилася одягнена в біле людина з голеною головою (мабуть, жрець) і глузливо запитала, чому ми не ввійдемо до тунелю і не подивимося, що по той бік.
Я тільки посміхнувся і запитав його про призначення прекрасних кіз із довгою шовковистою шерстю, яких він, мабуть, пас.
Жрець відповів мені, що ці кози призначені на їжу “тому, хто живе на горі та їсть тільки тоді, коли змінюється місяць”. На моє запитання, хто ця персона, він з неприємною усмішкою запропонував мені пройти через тунель і самому глянути. Я, звісно, не прийняв цього запрошення.
Цього вечора несподівано з’явився Харут із вельми стривоженим виглядом.
— Пане, — сказав він, — я йду на Гору, щоб узяти участь у святкуванні перших плодів, яке відбудеться на світанку в день нового місяця. Після жертвопринесення говоритиме оракул, і ми дізнаємося, коли чекати війни з Джаною, і, мабуть, інші речі.
— Чи можемо ми побувати на цьому святкуванні, Харуте? Ми вже скучили тут.
— Звичайно, — з поклоном відповів він, — ви можете прийти, але тільки без зброї. Бо помре той, хто з’явиться перед Дитям озброєним. Ви знаєте дорогу, що йде через печеру, і ліс, що лежить за нею.
— А якщо ми пройдемо через печеру, нас добре приймуть на святкуванні?
— Так, вас приймуть якнайпривітніше. Присягаюся вам у цьому Дитям. О, Макумазане, — додав він, усміхаючись, — чому ти говориш так нерозсудливо, знаючи, хто живе в цій печері? Чи ви думаєте пройти, убивши її мешканця своєю зброєю? Облиште вашу мрію. Ваші охоронці одержали наказ стежити, щоб ніхто з вас не виходив з дому, маючи при собі будь яку зброю. Якщо ви не пообіцяєте мені поводитися саме так, нікого з вас не випустять навіть у сад, доки я не повернуся.
Регнолль спочатку хотів відмовитися таке пообіцяти, але Ханс сказав:
— Краще, баасе, залишитися на волі без рушниць і ножів, ніж зробитися справжніми полоненими. Часто від в’язниці буває недалеко до могили.
Ми визнали силу цього аргументу і, врешті-решт, дали необхідну обіцянку.
— Добре, — сказав Харут, — але знайте, що у нас, білих кенда, той, хто порушить клятву, залишається беззбройним по той бік ріки Тави, щоб звітувати Джані, батькові всіх брехунів. Тепер прощавайте. Якщо ми не зустрінемося на Святі перших плодів, куди я вас іще раз запрошую, ми поговоримо тут, після того, як я вислухаю голос оракула.
Потім він сів на верблюда, що стояв зовні, і виїхав у супроводі ескорту з дванадцяти чоловіків, що теж сиділи верхи на верблюдах.
— Існує інша дорога, що веде на гору, Квотермейне, — сказав Регнолль, — верблюд швидше пройде через вушко голки, ніж через ту печеру, навіть якби вона була порожня.
ebooksa