Обидві королеви, сановники, народ прагнули виявити нам шанування і засипали нас подарунками. Що стосується сумного інциденту з бегемотом, то про це вже забули, чому ми вельми раділи. Щодня були делегації і різні особи, котрі розглядали наші рушниці і вбрання, наші сталеві сорочки, наші інструменти, особливо кишенькові годинники, якими вони захоплювалися. Але ми шаленіли, коли модні франти Цу-венді надумали скопіювати наш одяг, саме — жакет сера Генрі.
Одного разу, коли ми прокинулися, нас чекала ціла група людей, і Гуд, за звичаєм, дав розглянути їм свою морську форму.
Але ця делегація, здавалося, складалася з людей іншого класу, ніж ті, які приходили до нас раніше.
Це були якісь незначні люди, надзвичайно чемні, всю їхню увагу привернули подробиці форми Гуда, з якої вони зняли мірку.
Гуд був дуже задоволений, не підозрюючи, що має справу з шістьма головними кравцями міста Мілозиса. Через день він побачив сімох або вісьмох франтів, що красувалися в повній морській формі. Я ніколи не забуду здивування і обурення на його обличчі.
Щоб уникнути мавпування, ми вирішили надіти національне вбрання Цу-венді, тим паче, що наш одяг уже зносився. А який же зручний був цей одяг, хоча й маю визнати, що мав у ньому дуже смішний вигляд, як і Альфонс.
Тільки один Умслопогас відмовився надіти на себе що-небудь. Коли його “муша” зносилася, старий зулус зробив собі нову і продовжував ходити голим, як його власна сокира.
Увесь цей час ми вивчали мову Цу-венді і досягли значних успіхів в цьому. Наступного ранку після нашої пригоди в храмі до нас з’явилися троє шановних і поважних панів, озброєних манускриптами, книгами, чорнилом, перами і пояснили нам, що їх послали навчати нас.
Усі ми, за винятком Умслопогаса, охоче засіли за уроки, присвячуючи їм чотири години на день. Що стосується Умслопогаса, він не хотів і чути про навчання, не бажаючи вчитися “жіночій мові”. Коли один із наставників підійшов до нього з книгою і розгорнув її перед ним найпереконливішим чином, з посмішкою на вустах, неначе церковний староста, який улесливо підносить кухоль для пожертвувань багатому скнарі-парафіянину, Умслопогас схопився зі страшною лайкою і закрутив сокирою перед очима переляканого наставника. Тим і закінчилася спроба навчити його мові Цу-венді.
Ранки ми проводили за цією корисною справою, яка ставала все цікавішою, а після полудня ми насолоджувалися повною свободою.
Інколи ми ходили гуляти, оглядали золоті розсипи або каменоломні мармуру, іноді полювали з собаками. Це прекрасний спорт, і наші коні були чудові. Королівські стайні були до наших послуг, окрім того, Нілепта подарувала нам четвірку прекрасних коней.
Траплялося нам бувати на яструбиному полюванні — воно у великій пошані в Цу-венді. Яструбів випускають тут на птаха на зразок куріпки, чудових швидкістю і силою польоту. Відбиваючись від нападу яструба, птах метається, злітає високо в повітря і спостерігається дивне видовище! Іноді урізноманітнюють полювання, випускаючи прирученого орла на тварину типу антилопи. Величезний птах надзвичайно красиво ширяє в повітрі, підіймаючись усе вище й вище, поки не зробиться ледве помітною чорною цяткою, і раптом каменем падає вниз на тварину, сховану густою травою від усіх, окрім його очей.
Із великим задоволенням ми відвідували пишні замки сановників і села під стінами цих замків. Ми бачили виноградники, хлібні поля, прекрасні парки з розкішною рослинністю, яка захоплювала мене.
Величезні дерева стоять, як сильні, могутні велетні! Як гордо вони піднімають свою голову назустріч бурям і негодам, як радіють настанню життєдайної весни! Як голосно розмовляють вони з вітром! Тисячі еолових арф не можуть порівнятися з цим зітханням величезних дерев, із шелестінням їхнього листя! Минають століття. Дерево стоїть, милуючись сходом і заходом сонця, милуючись зірками ночі, безпристрасне, спокійне під ревом бурі, під дощем і снігом; тягне воно соки з надр матері-землі і, стежачи за перебігом століть, вивчає велику таємницю народження і смерті. Цілі покоління проходять перед ним: люди, династії, звичаї, поки, призначеного дня, люта буря не розіграється над ним і не завдасть йому останнього удару. Вечорами у сера Генрі, Гуда й у мене стало звичкою вечеряти з їхніми величностями, звичайно, не завжди, але разів чотири на тиждень, коли вони були одні і не зайняті державними справами. Я маю зізнатися, що ці маленькі вечері були чарівними. Гадаю, що особлива краса Нілепти полягала в її простоті, в її наївному інтересі до різних дурниць. Це була найпростіша і наймиліша жінка, яку я будь-коли знав, і коли була в гуморі, то ставала дивовижно покірною і ніжною; проте вміла бути гордою королевою, коли виникала потреба, і справжньою дикункою, якщо її дратували.
Ніколи я не забуду випадку, коли я вперше переконався, що вона кохає Куртіса. Все це відбулося через пристрасть Гуда до жіночого товариства. Минуло три місяці навчання мові Цу-венді, аж раптом капітан Гуд вирішив, що йому страшенно набрид старий наставник, і, не кажучи нікому жодного слова, заявив старому, що ми не можемо робити подальших успіхів у мові, якщо нас не навчатимуть жінки — молоді жінки, — додав він.
— На моїй батьківщині, — пояснив Гуд, — існує звичай вибирати найчарівніших дівчат, щоб навчати мові чужоземців.
Старі джентльмени слухали, роззявивши роти. Вони повірили його словам, філософськи допускаючи, що споглядання краси добре впливає на розвиток розуму, нагадуючи те, як сонце і свіже повітря життєдайно діють на фізичний стан людини. Було вирішено, що ми набагато швидше і легше вивчимо мову Цу-венді, якщо знайдуться вчительки! і оскільки жіноча стать балакуча, то ми, таким чином, скоро набудемо потрібної нам мовної практики.
Учені джентльмени пішли, запевняючи Гуда, що його наказ цілком збігається з їхнім власним бажанням!
Можна собі уявити моє здивування і жах, гадаю, як і сера Генрі, коли, увійшовши наступного ранку до кімнати, де ми зазвичай навчалися, побачили замість наших поважних наставників трьох гарненьких молодих жінок, які червоніли, усміхалися, сідали, пояснюючи нам знаками, що прислані навчати нас. Тоді Гуд, поки ми здивовано поглядали одне на одного, почав пояснювати, що старі джентльмени сказали йому напередодні ввечері про необхідність знайти вчительок для подальшого вивчення мови. Я вражено спитав поради сера Генрі, що нам робити за таких критичних обставин.
— Гаразд, — сказав він, — адже дами вже тут! Якщо ми відішлемо їх назад, це може їх образити. Не треба бути грубими з ними, ви бачите, як вони почервоніли і збентежилися!
ebooksa