Ти злякався простого фокуса: я показав вам картину, про яку ви обидва думали. Зваж — знову не чарівництво, а простий фокус, доступний будь-якій дитині, якщо її навчити. Сподіваюся, ти поводитимешся пристойніше під час зустрічі з самим Хоу-Хоу — інакше я розчаруюся в тобі, і скоро в печері чудовиська додасться ще два черепи. А може, в тебе вистачить хоробрості. Так, звичайно. Адже ти не схочеш померти, знаючи, як довго і голосно я сміятимуся, почувши цю звістку.
Щоб виграти час для роздуму, старий чаклун узяв дрібку принесеного мною тютюну. Він промацував нас поглядом до самих кісток!
Аби тільки сказати що-небудь, щоб він не подумав, що налякав мене своїми маніпуляціями, я відповів:
— Ти маєш рацію, Зікалі, стверджуючи, що всі чоловіки дурні, бо ти сам щонайперший і найбільший дурень.
— Я часто сам про це думав, Макумазане, з причин, які залишаю при собі. Але мені цікаво знати, чому ти це говориш, — чи збігаються твої підстави з моїми?
— По-перше, тому що ти стверджуєш, ніби Хоу-Хоу насправді існує; по-друге, ти сказав, що Ханс і я зустрінемося з ним віч-на-віч — чого ми ніколи не зробимо. Отже, облиш це безглуздя і покажи нам, як робити картини у вогні. Ти сказав, кожна дитина може оволодіти цим мистецтвом.
— Якщо її навчити, Макумазане. Але я все-таки не настільки дурний. Я не хочу створювати собі суперників. Ні, хай кожен залишає собі свої знання, а то ніхто не платитиме за них. Але чому ти думаєш, що ніколи не зустрінешся із живим Хоу-Хоу?
— Тому що його не існує, — люто відповів я, — а якщо й існує, то, мабуть, його житло далеко звідси, і мені туди не дістатися без нових волів.
— Ох, — сказав Зікалі, — я знав, що ти поспішиш до Хоу-Хоу, як наречений до нареченої, і все приготував. Завтра ти одержиш волів білого купця — здорових і жирних.
— У мене немає грошей на нових волів, — заперечив я.
— Слово Маку мазана дорожче за гроші. Це знає вся країна. Більше того, — додав старий, стишуючи голос, — з поїздки до Хоу-Хоу ти повернешся з великими грошима, вірніше — з алмазами, що одне й те саме. Якщо це неправда, я зобов’язався сам сплатити за волів.
При слові “алмази” я нащулив вуха, оскільки тоді вся Африка марила цим камінням, навіть Ханс піднявся із землі і знову почав цікавитися земними справами.
— Це прекрасна пропозиція, — сказав я, — але облиш здіймати куряву (тобто верзти нісенітниці), а краще, поки не стемніло, скажи відверто, до чого ти хилиш. Я не люблю цієї улоговини вночі. Хто такий Хоу-Хоу? Якщо він — або воно — існує, то де він живе? І чому ти, Зікалі, хочеш, щоб я зустрівся з ним?
— Я відповім спершу на останнє запитання, Макумазане.
Зікалі плеснув у долоні, і миттєво з будинку з’явився високий на зріст слуга, якому він віддав якісь накази. Слуга кинувся геть і негайно повернувся з кількома шкіряними мішечками. Зікалі розв’язав один із них і показав мені, що він майже порожній, — лише на самому дні була щіпка дрібка порошку.
— Ця речовина, Макумазане, — найчудодійніше зілля, воно краще навіть за траву тадука, яка відкриває дороги минулого. За допомогою ось цього порошку я. виконую більшість своїх фокусів; наприклад, щойно, завдяки йому, я зумів показати тобі і твоїй жовтій мавпі зображення Хоу-Хоу у вогні.
— Це, виходить, отрута!
— Так, між іншим, підкладаєш до нього інший порошок і можна одержати смертельну отруту, таку смертельну, що однієї порошинки її на вістрі шпильки досить, щоб убити найсильнішу людину. Але цей порошок має й інші властивості: він дає владу над волею і Духом людини; я пояснив би, але ти не зрозумієш. Так ось, древо Видінь, з листя якого готується це зілля, росте тільки в саду Хоу-Хоу і більше ніде в усій Африці; тим часом останній мій запас зроблено багато років тому, коли тебе ще не було на світі, Макумазане. Тепер мені треба ще листя або Відкривач Доріг втратить свою силу чаклуна, і зулуси шукатимуть іншого знахаря. Кого мені послати? Хто наважиться проникнути в країну Хоу-Хоу і пограбувати його сад? Тільки ти, Макумазане. Ох, я читаю твої думки. Ти дивуєшся, чому я не накажу, щоб листя доставив мені хто-небудь з уродженців країни Хоу-Хоу? А ось чому, Макумазане: тамтешні жителі не сміють покидати втаємниченої країни — такий їхній закон. А якби могли, то за жменьку цього порошку вони загадали б надто високу ціну. Одного разу, сто років тому (тобто дуже давно), я заплатив таку ціну. Але це давня історія, я не буду тобі нею надокучати. Ох, багато хто вирушав до Хоу-Хоу, але тільки двоє повернулися, та й ті збожеволіли; те саме відбудеться з кожним, хто побачить Хоу-Хоу, та не вб’є його. І ти, Макумазане, якщо побачиш Хоу-Хоу, убий його з усіма його вічними; інакше його прокляття тяжітиме над тобою до кінця твоїх днів. Лежачий він безсилий; але поки він стоїть, сильна його ненависть і далеко тягнеться влада — або влада його жерців, що одне й те саме.
— Дурниці! — сказав я. — Хоу-Хоу, якщо він існує, просто велика мавпа, а я не боюся мавп, ні живих, ні мертвих.
— Радий чути це, Макумазане, і сподіваюся, що ти не забудеш цих слів. Поза сумнівом, тільки його зображення на скелі або у вогні лякає тебе, як часто сон страшніше за дійсність. Коли-небудь ти мені перекажеш, Макумазане, що гірше, — зображення Хоу-Хоу чи він сам. Але ти питав у мене ще одне: хто такий Хоу-Хоу? Цього я не знаю. Повір’я свідчить, що колись, від початку світу, далеко на півночі жив бідний народ. Цим народом правив тиран, жорстокий і грізний, і до того ж великий чаклун або, як ти висловлюєшся, шахрай. Такий жорстокий і грізний, що народ повстав проти нього і, який він не був сильний, змусив його бігти на південь із купкою прихильників або ж тих, хто не міг визволитися від його чар.
ebooksa