За дві хвилини (або так мені здалося) я знову прокинувся, думаючи вже не про Андромеду, а про пророка Самуїла, дивуючись, чому мені спав на думку цей суворий патріарх і священик? Проте, добре знаючи Старий Заповіт, я пригадав обурення державного провидця, коли він почув рев амаликитянських биків, яких Саул побажав віддати з’їсти народу. Як описували б цю подію зулуси?
У вухах моїх теж пролунало ревіння волів. Я висунув голову і побачив вісімнадцять прекрасних упряжних биків, яких приганяли до моєї стоянки двоє незнайомих кафрів. Тут, звичайно, я пригадав обіцянку Зікалі продати мені тварин на пільгових умовах, і навіть за певних обставин подарувати їх мені, і подумав, що чаклун поки дотримується свого слова.
Натягнувши штани, я виліз із фургона оглянути волів і залишився цілком задоволений. Вони уже зовсім одужали, і навіть такий суворий критик, як Ханс, висловив повне своє схвалення.
Я снідав у прекрасному настрої; тепер, коли я мав упряжних тварин, можна було подумати про принадний замір, і я вирішив негайно вирушити до Зікалі. Ханс, під приводом нагляду за новими биками, пробував ухилитися від неприємного обов’язку супроводжувати мене; проте я взяв його із собою, оскільки, коли маєш справу з Зікалі, чотири вуха завжди краще.
Відкривач Доріг сидів перед будинком біля палаючого багаття, яке він незмінно підтримував навіть у найбільшу спеку.
— Як тобі воли, Макумазане? — відразу запитав він.
Я обережно озвався, мовляв, дам відповідь, коли випробую їх.
— Хитрий, як завжди, — сказав Зікалі. — Добре, Макумазане, бери їх і можеш, як я говорив, заплатити за них, коли повернешся назад.
— Повернуся — звідки? — запитав я.
— Та куди б ти не поїхав. Але ти сам не знаєш, куди поїдеш.
— Не знаю, — сказав я і замовк.
Він теж довго мовчав, так довго, що терпець мій урвався, і я саркастично запитав, чи одержав він новини про свого приятеля Хоу-Хоу через своїх посланців-кажанів.
— Так, одержав, тільки не через кажанів; я скажу тобі правду. Не так я спілкуюся з тими, хто далеко; їм я посилаю свою думку, і вона летить на край землі, так що вся земля може її читати. Але лише один з мільйона розуміє це. А для невтаємничених, навіть для Білого Мудреця, це незбагненно, і для них залишається символ кажана — посланця. Невже ти вічно пояснюватимеш природне чарівництвом, Макумазане?
Я подумав, що у мене і в Зікалі дещо різні погляди на природне, але, знаючи, що він, як правило, просто дражнить мене, я сказав, що не хочу суперечок:
— Усе це так просто, що не варто на це марнувати слова. Я тільки хочу знати, чи одержав ти відповідь на свій запит, як би ти його не посилав, і якщо так, то яка це відповідь.
— Так, Макумазане, одержав. І ось його думка: вождь веллу, з яким говорило моє серце, буде радий вітати тебе у своїй країні, але жерці Хоу-Хоу, вважає він, не будуть раді. Якщо ти приїдеш, вождь дасть тобі алмазів, скільки ти можеш відвезти, і зілля, потрібне мені. Але за ці дари він вимагає платні.
— Якої платні, Зікалі?
— Ти маєш власноруч побороти Хоу-Хоу.
— А якщо я не зможу його перемогти?
— Тоді, звичайно, Хоу-Хоу переможе тебе, і справі кінець.
ebooksa