— Жодних сумнівів. Саме з цим Лефевром вів перемовини наш Епін, — задоволено повідомив Фандорін папузі, який перелетів на сусідній стіл і зблизька витріщався на магістра.
Раптом чорно-червоний птах, який досі поводився цілком цивілізовано, зірвався з місця і кинувся на Миколу Олександровича. Кігтями вп’явся в груди, прорвавши сорочку; дзьобом вдарив у скроню — не те, щоб дуже сильно, але відчутно, до крові. Головне ж, ця агресія була настільки неочікуваною, що Ніка остовпів.
Руки були зайняті фоліантом, тому скинути з себе дурну тварюку вдалося не відразу.
— Киш! Киш! — закричав Фандорін, мотаючи головою.
Нарешті кинув книгу і позбувся папуги. Той відскочив і тривожно зацокотів лапками по блискучій поверхні стола. Нахиливши величаву макітру, птах невідривно дивився на магістра історії.
На крик із підсобки визирнула бібліотекарка. Побачила, що відвідувач витирає хусткою зі скроні краплину крові, й страшенно перелякалася, коли Ніколас пояснив, у чому річ.
— Ви, певно, чимось його налякали? Наш Капітан Флінт ніколи ні на кого не кидався. Він так добре вихований! Не паскудить, не галасує, папір не розриває. Ми навіть не тримаємо його у клітці!
І розповіла, що папуга живе у них вже місяць. Протягом минулого карибського круїзу, десь між Мартишкою і Барбадосом, влетів у вікно бібліотеки і прижився. Таке відчуття, що йому подобається запах книжок. Годують його попкорном і чипсами. Серед членів екіпажу є один зоолог, то він каже, що ніколи не бачив таких папуг. Птаха сфотографували, відправили фото у Королівський орнітологічний музей. Звідти відповіли, що такі папуги дійсно ніде не водяться. За деякими ознаками птах нагадує великих шляхетних японських папуг, що вважаються давно вимерлими. Їхнє зображення трапляється на ширмах і віялах епохи Хейан, а потім зникає. Музей попросив доправити птаха для вивчення, але у корабельний бібліотеці звикли до Каштана Флінта, не хочуть з ним розлучатися. Він такий розумний, такий тактовний; Так дбайливо ставиться до друкованих видань…
— Я б узяв цю книгу з собою, — увірвав Ніколас балакучу даму. Йому набридло слухати про папугу. Хотілося вияснити ще щось про арматорський дім «Лефевр і сини». ~А там прокинеться Сінтія і пояснить, що означає таємничий лист.
— Що, власне, мені відомо? — підсумував він на зворотному шляху.
Хтось на ймення Епін, який перебував у любовних, родинних або дружніх стосунках з Беттіною Мьонхле, дружиною власника Теофельсу, в лютому 1702 року прибув у порт Сен— Мало. Вів перемовини з арматором Лефевром про плавання і» Барбарію. Мета ризикованої справи — здобути якийсь скарб, дорожчого за який «немає у світі». Дуже цікаво, дуже!
У каюті на магістра чекали два сюрпризи.
По-перше, тітка не спала, а сиділа у своєму кріслі, хоч 96 хвилин ще не минули.
— Де тебе чорти носили? — сердито закричала вона. У збудженому стані тітка забувала про аристократичні манери й віддавала перевагу енергійним виразам. — Я не змогла заснути! Кличу, дзвоню у дзвіночок! Виїжджаю, а його нема! Нам треба поговорити, і якомога швидше. Відчини двері на терасу — задуха. Сідай поруч! Ти прочитав листа?
Лист другий
Другий сюрприз трапився, щойно Ніколас відчинив двері на терасу, щоб впустити у каюту свіже повітря.
Разом з вітерцем у апартаменти залетів чорно-червоний папуга, з лопотінням пронісся над роялем, столом, тітчиною головою і всівся на поручень сходів, що вели на другий поверх.
— Навіщо ти впустив цю тварину? — закричала Сінтія. — Негайно вижени! Вона все тут закаляє! Тпрусь, тпрусь!
Та прогнати птаха виявилося непросто. Коли Фандорін збіг сходами, папуга перемістився у вітальню, на телевізор. Фандорін спустився — папуга преспокійно перелетів назад на бильця. Подолавши маршрут вгору-вниз ще кілька разів, магістр зупинився. В опонента була явна перевага у свободі пересування.
Тут ще й тітка з типовою непослідовністю накинулася на племінника:
ebooksa