— Як же ви мене перелякали, — пробурмотів він. — Я подумав…
— Що стара скрутить собі шию і ти успадкуєш Борсхед-хаус? — підхопила тітонька. Він хотів обуритися, та вона відмахнулася: мовчи, не перебивай. — Ні, мій любий, Борсхед-хаус ти б, звісно, успадкував, але навіть не уявляєш, що б ти втратив! Який жах! Я могла загинути, не відкривши тобі таємниці!
Микола Олександрович закліпав.
— Таємниці? Якої таємниці?
Міс Борсхед зітхнула.
— Не хотіла говорити, допоки не прибудемо на Мартишку, та після сьогоднішньої пригоди просто зобов"язана ввести тебе у курс справи. Невже ти подумав, що я: затягла тебе на цей дурнуватий пароплав тільки задля того, щоб ти катав мене палубою?
— А… хіба ні?
— У мене самохідне крісло, — з гідністю зауважила вона. — Ні, мій хлопчику. Ти мені знадобився не як тяглова сила. Мені потрібна твоя голова. Фандорінська голова! — Вона постукала його артритним пальцем по чолу. — Дай мені 96 хвилин, щоб оговтатися. А поки вивчи один документ. І попрацюй своїми вченими мізками.
Сказано це було вже перед самими дверима каюти. А через хвилину Ніколас отримав для вивчення пожовклий від часу лист — без жодних коментарів. Поки він роздивлявся папір, не кваплячись його розгортати, Сінтія ретирувалася у своє лігво. З крісла на диван вона вміла пересуватися без сторонньої допомоги. Руки у старенької були дужими.
Двадцять хвилин по тому охоплений мисливським азартом Фандорін їхав у ліфті на шосту палубу до бібліотеки. Там була пречудова добірка книг різними мовами з історії мореплавства. Можливо, вдасться щось знайти про французьких арматорів періоду Війни за іспанську спадщину.
Читальний зал бував повним тільки в негоду. Та від Біскайської затоки над океаном сяяло сонце, з кожним днем теплішало, і цій тихої полудневої години Ніколас виявився у бібліотеці зовсім один, навіть бібліотекарка кудись вийшла. Замість неї на столику реєстратури сидів величезний папуга вишуканого, хоч дещо траурного забарвлення: сам чорний, з червоним чубиком і жовтими окрайками вздовж крил» Птах водив здоровенним дзьобом сторінкою розкритої книги — наче читав. Фандорін мимоволі посміхнувся.
— Піастрри, піастрри, — сказав пернатій істоті магістр. Папуга скоса глянув на жартівника круглим оком і присвиснув — мовляв, чули вже, вигадав би щось оригінальніше. Потім взяв і перегорнув дзьобом сторінку. Певно, бачив, як це роблять відвідувачі, і спапужив.
Бібліотекарка Ніколасу була непотрібна. Він сам знайшов необхідну шафу, розподілену по країнах і епохах. Ага, ось Франція. Ось царювання Людовіка XIV. А ось і цілий том, присвячений арматорам порту Сен-Мало.
— Лефевр, Лефевр… — бурмотів Фандорін, гортаючи покажчик. їх, виявляється, була ціла династія, Лефеврів. А ось і той, іцо, очевидно, згадується у листі.
Вголос Ніка прочитав:
— «Шарль-Донасьєн Лефевр (1653 — не раніше 1718)». That"s my man![16]
Птах нервово заклекотав. Мигцем підвівши очі, Фандорін побачив, що папуга розчепірив крила і вирячився на нього.
— Не любиш, коли в бібліотеці голосно говорять? Ну вибач.
Далі він читав мовчки, відчуваючи хвилювання, як і кожного разу, коли таланило ухопити ниточку, що вела з сьогоднішнього дня в минуле.
Дім «Лефевр і сини» був заснований батьком Шарля-Донасьєна під час війни з Аугсбурзькою лігою для спорядження корсарських кораблів. Потім успішно торгував, обслуговуючи Ост-Індійську компанію. Розбагатів на работоргівлі, переключився на заготівлю сушеної Тріски й імпорт мусліну з країн Середземномор"я. Ага! Наприкінці сімнадцятого століття фактично монополізував вигідний посередницький бізнес з викупу європейських полонених у берберських розбійників, підданих султана Мулай-Ісмаїла.
ebooksa